У споконвічному лісі панувала сила. Сильніші тварини полювали на слабших, а їх, у свою чергу, підстерігали ще сильніші. Грау, наприклад, пожирав грі, грі нападав на ланча, ланч — на жига. Але жиг здатний був перегризти горло тсі-тсі, а тсі-тсі міг задушити грау. І перші ставали останніми, а останні — першими.
У споконвічному лісі кожна тварина мала ворога: крі-рі завзято ворогували з ми-ші, ми-ші були ворогами добродушного хо-хо, хо-хо смертельно ненавидів грау, а грау не міг терпіти чунгів. Тому чунг і пома невимовно зраділи, помітивши, як крок потяг за собою у воду грау: нарешті рудому страховиськові настав кінець! Та коли грау стрибнув на берег і зник у лісі, розчаровані чунг та пома глухо, стримано заревли і, невдоволено озираючись, рушили назад. Спокійно й легко стрибали вони з дерева на дерево, хапаючись за товсті криві гілки то передніми, то задніми кінцівками.
ЧУНГ І ПОМА
Над суцільним зеленим шатром, впинаючись у небесну блакить, здіймались верхівки дерев. У дзвінкому, мерехтливому повітрі метушилися тіні крі-рі. Біле світило гарячим промінням обливало неозорий ліс…
Ліс без кінця і краю… Прудконогий гу міг би сто днів бігти в якому завгодно напрямі, але так і не дістався б до його узлісся. Гу народжувався і вмирав у лісі. Грау народжувався і вмирав у лісі. Чунги теж народжувалися і вмирали в цих непроглядних нетрях. Хто б не з’явився тут на світ, ліс уже ніколи не випускав його з своїх володінь. Ліс споконвічний. Ліс чунгів.
Коли біле світило низько схилилось над лісом, чунг і пома зупинились на старому крислатому дереві й озирнулись довкола. Потім вони наламали дрібненьких зелених галузок і розстелили їх на товстих сплетених гілках. Випробували міць настилу — спочатку легким, обережним кроком, потім усією вагою своїх тіл. Чунг знову подерся вгору і зник серед широкого листя. Незабаром на зелене ложе впав важкий круглий плід. Пома схопила його спритним і вправним рухом передніх кінцівок. Потім упав ще один плід. Пома зловила і його. Услід за цим з верхівки дерева знову посипалися плоди, а трохи перегодя з’явився і сам чунг. Посідавши навпочіпки, чунг і пома мовчки почали гризти плоди, спокійно кліпаючи очима.
Поступово колір лісу почав мінитися. Яскраво-зелене листя на верхівках дерев набрало золотаво-червоного відтінку. Біле світило опустилося ще нижче; воно збільшилось і обважніло, набувши криваво-червоної барви. Невдовзі воно сховалося зовсім, і ліс поступово оповив присмерк. Верхівки дерев утратили свої чіткі обриси, а стовбури потонули в густій імлі.
Та раптом ліс і небо над ним ожили знову. Зловісний гортанний крик розітнув вечірню тишу. Важка тінь виринула з темряви, безшумно описала коло в потемнілому небі й несподівано зникла. Друга тінь описала нове чорне коло й так само зникла. Потім вилетіла третя, четверта… Чорні тіні закружляли в повітрі, то виринаючи, то знову гублячись у нічній пітьмі.
Зненацька в непорушній темряві пролунав і урвався одчайдушний писк крі-рі. Сполоханий зловісним гортанним криком, маленький крі-рі вилетів із гнізда і сам потрапив у пазури нічного бу-ху. Тепер хижак роздирав його у повітрі своїми кривими кігтями й гострим дзьобом.
Пролунало могутнє ревіння грау. Йому відповів несамовитим виттям грі. Лагідний дже злякано писнув і затнувся. Зловісно і тривожно завили стерв’ятники хе-ні та ри-мі.
І враз увесь ліс відгукнувся торжествуючим ревом і одчайдушним криком.
Чунг і пома спокійно лежали на своїм зеленім ложі, мовчки кліпаючи очима: грау неспроможний був видряпатися нагору, а ті, що вміли лазити по деревах, були слабішими за чунгів і не насмілилися б на них напасти. Вгорі над ними в бездонній синяві неба палахкотіли вогняно-білі й червоні зорі.
Своїм зовнішнім виглядом чунг і пома нічим не були схожі на жодну з тварин, що населяли ліс. Усі без винятку тварини мали короткий або довгий хвіст. Чунг і пома були безхвості. Вони народилися без хвостів та так і помруть без них. Жодна з тварин, що живуть у лісі, неспроможна рівно стояти й пересуватись на задніх кінцівках, а передніми хапати все, що заманеться. Так могли робити лише чунги та їх маленькі родичі чін-гі; а втім, чін-гі були хвостаті, як і всі інші звірі.
Коли і в який спосіб чунг і пома позбулись хвостів, вони не знали й не пам’ятали. У їхній пам’яті не збереглося жодного сліду від тої давньої події, бо все, що доводилось їм переживати, швидко забувалось, і вони вже ніколи не повертались до нього без серйозної на те причини. Так, наприклад, пома зовсім забула, як одного разу, відірвавшись від материного лона, вона вільно, без сторонньої допомоги вперше вилізла на дерево, щоб зірвати плід. То був урочистий день у її житті, перший день її самостійного існування. З цього дня вона вперше стала схожою на хвостатих чін-гі: як і вони, стрибала коло своєї матері з гілки на гілку, пустувала, пронизливо вищала й робила різні рухи передніми та задніми кінцівками. Стара пома не спускала з неї очей, в яких світилася і радість, і тривога. Та коли вона переконалася, що маленька пома вже сама здатна лазити по деревах і зривати плоди не гірше, ніж дорослі чунги, відразу заспокоїлась і перестала наглядати за нею. Лиш одного разу, коли маленька пома злізла занадто низько до землі, стара пома перелякалась і голосно, тривожно зашипіла. Тієї ж миті маленька пустуха здригнулася і з такою легкістю та швидкістю кинулась до матері, що та лише вдоволено захихикала й заплямкала тонкими, витягнутими вперед губами, наче хотіла сказати їй: «Добре, дуже добре! Ти вже розумієш мову чунгів. Можеш, як і вони, спритно й легко лазити по деревах. Проте не злазь занадто низько, не сходь на землю доти, доки не станеш дорослою і дужою, як я. Бо зараз навіть смердючий жиг може перегризти тобі горло…»