З похолоданням тварини, що живились травою і листям, стали полохливішими, а хижаки — зажерливішими. Перші поступово кудись зникали, і число їх дедалі зменшувалось. Кількість останніх, навпаки, невпинно зростала. З’явилися серед них і нові тварини. Тепер вони почали нападати одне на одного і з нечуваною жадібністю пожирали слабших.
Однієї ночі з’явилися й ненажерливі ла-ї. Чунг і пома лежали в глибині западини під скелею, притулившись одне до одного, і крізь сон почули їх далеке, тоскне, протяжне виття, схоже на виття зграї ри-мі. Потім це виття почало повторюватись, переплітаючись з виттям, що долинало з іншого боку, і згодом уже вся ніч була сповнена цим віддаленим, зловісним, стоголосим виттям. Чунг і пома прокинулись, міцніше стиснули гострі камені, з якими вони тепер не розлучались, а маленький чунг, що лежав між ними, почав випинати губи й подавати звуки, подібні до виття ла-ї.
Усі троє чунгів цілу ніч не заплющували очей. На світанку далеке виття чулося вже ближче і стало ще зловіснішим, а потім несподівано злилося з іншим-страшним, голосним гортанним ревом. Це ревів мо-ка. Налякані чунг і пома з риком повискакували з западини і, вражені, спинилися біля входу до неї.
По рівнині, що відкривалась перед очима чунгів, снували цілі зграї незнайомих для них тварин. Здалеку вони нагадували собою ри-мі або хе-ні, тільки на вигляд були більші за перших і менші за других. У одних була яскраво-червона шерсть, у других — біляста, у третіх-руда. Вони оточили якогось мо-ка й нападали на нього з усіх боків. Звівшись на задні лапи, звір метався в цьому живому колі і з несамовитим ревом шалено відбивався від ла-ї, що напосідалися на нього. Декілька з них уже лежало біля нього з розпоротими черевами й перегризеними шиями. Та це не спиняло шаленого нападу нових хижаків, кількість яких невпинно збільшувалась. Вони швидко налітали на звіра, миттю відскакували назад, щоб потім з ще більш оскаженілим виттям накинутися на нього знову. На місце загиблих хижаків з’являлися інші.
Якийсь час чунг і пома не бачили ні мо-ка, ні нових тварин: вони злилися в єдиний клубок, який кипів і клекотав, мов кілька переплетених тсі-тсі. А коли клубок розпався і ла-ї розсипались по рівнині, від мо-ка не лишилося й сліду. Страшного мо-ка, величезного волохатого мо-ка, ці дивні тварини з’їли. Це були ненажерливі ла-ї, поява яких співпала з появою білих пушинок і з ще значнішим похолодінням.
Відчуття голоду в чунга й поми враз притупилося й ослабло, а потім і зовсім зникло: вони ще довго стояли біля западини, не насмілюючись хоч трохи одійти від неї. Великі зграї ненажерливих ла-ї з зловісним виттям снували сюди й туди, нападали на кожну стрічну тварину і з їдали її. Сила і величезний зріст мо-ка, так само, як і дивовижна спритність івода, нічого не були варті перед незліченною кількістю цих тварин.
Одного разу чунг і пома були свідками ще жахливішої й зловіснішої картини: на двох чунгів, які спокійно гризли пагінці, зірвані з кущів, і копали землю, шукаючи коріння та цибулин, несподівано напала зграя ла-ї. Одному з них пощастило втекти на дерево і врятуватись. Другого чунга ла-ї наздогнали і, оточивши з усіх боків, накинулись на нього. Чунг заметався, намагаючись захиститися. Дико, несамовито ревучи, він почав од них відбиватись: відкидав від себе одного за одним ла-ї, роздирав їм пащі, скручував шиї й переламував хребти. У боротьбі з ними, завдяки своєму вмінню махати на всі боки передніми кінцівками й хапати все пальцями, він протримався значно довше, ніж мо-ка. Навколо нього вже лежало понад п’ятнадцять ла-ї з роздертими пащами та переламаними хребтами.
Але ла-ї не меншало, їх зграя невпинно збільшувалась і шаленіла ще дужче. Вони накидалися на чунга з усіх боків, кусали його, і він уже не мав сили оборонятися. Незабаром боротьба закінчилась перемогою ла-ї. Ненажерливі, голодні хижаки роздерли його живцем, поїли навіть убитих і поранених ла-ї, потім частина з них розділилася на групи й побігла геть, а решта оточили дерево, на яке втік другий чунг, позадирали вгору морди й зловісно завили. Пізніше до них приєдналася нова зграя ла-ї.
Два дні й дві ночі просидів чунг на дереві, не перестаючи дико ревти і кликати на поміч, але даремно: маленькі розкидані групи чунгів не зважувалися наблизитись до нього. Жах перед зажерливими ла-ї охопив їх з такою силою, що вони, не тямлячи себе, порозбігалися на всі боки. А ла-ї тимчасом терпляче сиділи під деревом і зловісно, люто вили. І коли одні з них бігли геть, на їх місце з являлись інші, так що дерево ні на мить не лишалося без облоги.