Надзвичайно приємно, на диво тепло! Це нове відчуття могло зрівнятися хіба що з відчуттям, пережитим тоді, коли він ссав грудь поми.
Наїжившись і ревучи, чунги стовпилися навколо нього і вже простягали жилаві кінцівки до кат-рі. Їм здалося, що кат-рі зчепився з малим чунгом у смертельних обіймах, і вони наблизилися до них з метою втрутитися в боротьбу. Але раптом спинилися вражені, помітивши, що кат-рі мертвий і повис у передніх кінцівках малого чунга, а той, впившись зубами йому в шию, муркотів від величезного задоволення. Потім побачили, як малий чунг відкусив шматочок м яса і, замість того щоб виплюнути його, почав жувати, не перестаючи муркотати.
Чунги були такі голодні, що саме видовище жування доводило їх до нестями. Їх також охопило нестримне бажання жувати. І, випереджаючи один одного, вони кинулись до кат-рі й вп’ялися в нього зубами.
За якусь мить кат-рі не стало. Від нього залишились тільки кістки та клапті шкури, розкидані по всій печері. Голод, який протягом тривалого часу невідступно мучив чунгів, притупився і зник. Пальці їх позлипалися від загуслої крові, а в горлі відчувався солодкий присмак.
Та незабаром їх почало нудити й корчити від болю, викликаного непристосованістю шлунків до цієї нової, незвичайної — м’ясної їжі, до якої вони вдалися вперше в своєму житті. І замість задоволеного муркотання в печері почувся важкий стогін.
Щоправда, під час своїх голодних поневірянь чунги вже пробували на смак крі-рі, які щойно вилупилися. Але ж ті були зовсім маленькі і не могли наситити їхніх досить-таки великих шлунків. А цього разу чунги просто об’їлися.
Чунги не могли знати, що причиною болю в їх шлунках є з’їдене м’ясо. Лише згодом, коли подібні випадки повторились кілька раз, вони помітили зв’язок між тим і другим. Але це не зменшило їх жадібності, не примусило й відмовитися від м’ясної їжі. Вони вважали, що краще терпіти біль від пересичення, ніж від недоїдання.
Вночі, відчувши нестерпну спрагу, чунги повилазили з печери і, не насмілюючись піти шукати води, почали лизати білі пушинки, що вкрили землю. Пушинки танули в роті й поступово вгамовували спрагу.
Ситість, яку чунги відчули після того, як наїлися м’яса, розпалила їх і наштовхнула на незвичайні вигадки. Замість того щоб викопувати з землі коріння чи обгризати кору на деревах, вони, озброївшись гострим камінням, почали оточувати печери й западини та підкрадатись до них.
Одного пістрявоголового печерного вига чунги застукали в печері і після короткої, нерівної боротьби розідрали на шматки і з’їли. Куций лен несподівано побачив, що йому загрожує ще один небезпечний ворог — чунг.
Кровожерний івод став уникати зустрічі з чунгами, а пухнастий кат-рі вже не міг розраховувати на свої гострі пазури й зуби. Чунги не зважувались нападати хіба на волохатого мо-ка та на зграї зажерливих ла-ї.
Але виг, івод і кат-рі мали одну незаперечну перевагу над чунгами — швидкість. У вільному бігові ні один чунг не міг наздогнати-ні вига, ні кат-рі. І щоб зловити котрусь із цих тварин, чунги мусили мовчки підкрадатися, вдаватись до раптового нападу і всіляких хитрощів. Своєю кількістю вони могли налякати й самого мо-ка, тому навчилися діяти з засідки.
Ніхто не міг би сказати, кому і як спала на думку така, наприклад, вигадка: одного разу вони спинилися, причаївшись за кущами та купою каміння, а малий чунг вийшов наперед і почав хрипко та жалібно скімлити. Потім віддалившись на певну відстань од того місця, де сховалися чунги, він присів і знову заскімлив.
І ось темна тінь івода впала на білий покрив землі. Тінь пригнулася й поповзла до малого чунга. Той помітив її і мерщій кинувся до своїх. Івод метнувся слідом за жертвою, щомиті скорочуючи відстань між собою і нею. Не було вже сумніву, що малий чунг загине.
Але раптом чунг обернувся, випростався на весь зріст, і його злякане скімління вмить замінилося грізним ревом. Він швидко замахнувся передньою кінцівкою, і хижак відчув страшенний удар по голові. Приголомшений цим несподіваним ударом, івод навіть незчувся, звідки налетіли інші чунги. Несамовитий рев оглушив звіра, а нові удари зовсім приголомшили його. Він закрутив головою, заклацав зубами, намагаючись ухопити котрогось з напасників, але не встиг. Чунги роздерли його живцем — хто зубами, хто пальцями — і, штовхаючи один одного, почали ковтати шматки ще теплого м’яса.
Присівши біля роздертого івода, малий чунг ненароком наступив на чималий клапоть його шкури й одразу ж відчув, що ступня і пальці однієї кінцівки и далі мерзнуть від білих пушинок, а пальці і ступня тієї кінцівки, яка стояла на клапті шкури, почали зогріватися.