Досі для маленької поми не існувало іншого світу, крім дерев, гілля і плодів на них. Не існувало й інших тварин, крім маленьких пустотливих чін-гі та дзвінкоголосих крі-рі.
З перших днів свого життя, чуючи люте й сильне ревіння, вона здогадувалася, що в лісі є й інші тварини, крім чін-гі та чунгів, але не могла їх собі уявити, оскільки ні разу не бачила, І все ж таки те жахливе ревіння лякало її й примушувало триматися ближче до матері.
Одного разу стара пома злізла на найнижчу гілку дерева і обережно присіла. Пильно й насторожено озираючись навколо, вона дослухалася до найменшого шуму, весь час роздувала ніздрі й принюхувалася. Її обережні рухи викликали занепокоєння в маленької поми, і вона, тихенько повискуючи, притулилась до матері, але та, заспокійливо муркочучи, легенько відсторонила її й спостерігала далі. Тоді маленька пома також почала озиратись навколо та, роздуваючи ніздрі, принюхуватись. Стара пома легко сковзнула по стовбуру вниз і ступила на землю. Вона стала навкарачки, ще раз озирнулася і щось промуркотіла. Маленька пома вмить опинилася поруч і знову полохливо притулилась до матері. Але та знову відштовхнула її і, підвівшись на задні кінцівки та злегка похитуючись, рушила вперед. Хода її була важка й незугарна, довгі передні кінцівки майже торкалися землі. Маленька пома теж випросталась і покульгала поруч з матір’ю, похитуючись на задніх кінцівках, мов тоненька галузка од вітру.
Раптом стара пома злякано зупинилась. До її вух долинув далекий розпачливий рев і злобне виття. Вона напружила горло й глухо, застережливо верескнула. Маленька пома миттю метнулась на дерево, скімлячи з переляку. Слідом за нею на дерево вилізла й стара пома і почала приглушено ревіти. Ї обидві злякано втупили очі у той бік, звідки наближався цей рев і несамовите виття.
Незабаром між стовбурами дерев з густих заростів виринув стрункий, прудконогий гу. Переслідуваний кількома оскаженілими хе-ні, він стрімголов мчав через зарості, але під деревом, на якому причаїлися поми, спіткнувся і впав. З жахливим виттям хе-ні накинулися на нього, і за якусь мить від стрункого красуня гу залишились тільки шматки недоїденого м’яса та купка великих кісток.
Маленька пома притулилася до матері й скімлила від жаху. Не маючи досвіду дорослих чунгів, вона не знала, що хе-ні не могли дістатися на дерево, коли б навіть і помітили їх. І довго ще після цього вона не зважувалась відходити од матері й злазити низько до землі. Перше її знайомство з тваринами, серед яких одна ставала поживою для інших, вселило в неї таке почуття непевності і жаху, що навіть тоді, коли мати злазила на землю, маленька пома дряпалася ще вище. Земля їй здавалася місцем, де на неї легко можуть напасти й розідрати її, як це сталося з отим прудконогим гу.
Пізніше однак вона не раз була свідком того, як одні тварини нападали на інших, як вони роздирали й пожирали одна одну, і поступово почуття страху, яке так охопило її при першій зустрічі з цими тваринами, помітно притупилось. Незабаром вона звикла дивитись на це як на щось звичайне, без чого сам ліс не міг би існувати. Заспокоювало й те, що дорослі чунги якось не звертали уваги на лютих, небезпечних хижаків, які вдень і вночі сновигали по лісу, розтинаючи повітря своїм ревом, бо досить часто злазили на землю і спокійно збирали попід деревами опалі плоди, Звичайно, дорослі чунги завжди і вчасно вгадували небезпеку й заздалегідь уникали її.