Стара пома подивилась на Сміливого чунга, що саме спинився біля Брунатної поми, і в німій, скорботній задумі закліпала очима. Цього великого, сміливого чунга, найбільшого і найсильнішого серед усіх чунгів, народила вона, а він уже давно забув її. А вона ж могла впізнати його серед великої кількості інших чунгів і не тільки тому, що він був її сином і родинні стосунки не могли стертися з її пам’яті, а ще й тому, що Сміливий був стрункішим за інших чунгів, спритніше від усіх тримав у руці ломаку і в усьому був хитріший, тямущіший, а також кмітливіший і вразливіший за інших. Вона могла його впізнати ще й по тому, що він викопував коріння та цибулини о-ра вправніше за інших чунгів і що не випускав із рук ломаки навіть уві сні… І слабкий вогник радості й материнської гордості спалахнув у її очах, на мить оживив її погляд.
Та Сміливий чунг не помітив її трепетного, теплого і гордого материнського погляду. Нахмуривши обличчя й спрямувавши живі, блискучі очі вперед, де широка долина губилася в сивому тумані, він наче обмірковував щось важливе, щось вирішальне для всієї групи. Потім підвів голову, махнув ломакою, ступив крок вперед, і знову з його грудей вихопилось:
— У-о-кха!
— У-о-кха! — повторили інші чунги, і, підвівшись, усі рушили слідом за ним.
Ніхто з них не міг осмислити звуки, які вони чули від Сміливого чунга і які вони самі повторювали, проте всі їх розуміли. «Вперед, вперед! — означали ті звуки. — Велика небезпека загрожує усій нашій групі, і нам не слід засиджуватись без причини занадто довго на однім місці, а треба йти всім разом, щоб мати змогу захищатись від страшного грау, який весь час женеться за нами…»
Спробувала підвестися й Стара пома, щоб іти разом з усіма, але не зрушила з місця. Неймовірна кволість, що охопила її, викликала в ній особливе почуття якоїсь дивної сонливої утоми. Вона постояла трохи, ніби розмірковувала, вагаючись, іти їй чи залишитись, потім знову сіла. Саме в цю хвилину просвіт у хмарах над нею знову зімкнувся і сховав біле світило. Усе навколо знову стало похмурим і безрадісним. Вона якось байдуже подивилась услід чунгам, що віддалялись від неї, без усякого бажання йти за ними і без страху, що вони зайдуть надто далеко і вона вже ніколи не зможе їх наздогнати. В жилах поми розлилася ще більша сонливість, втома її стала ще важчою. Якесь напівзабуття зімкнуло їй повіки, і вона лягла на бік, одразу ж задрімавши. Уві сні пома побачила далекі, що ростуть на півдні, неозорі зелені ліси, повні тепла і вологи. На деревах висять яскраво-червоні й золотисті плоди, а гілля дерев схиляються до самої землі. Ліси залиті промінням білого світила, хвостаті чін-гі стрибають з гілки на гілку і радісно, весело кричать. Між зеленим гіллям співають маленькі строкаті крі-рі. Але в той же час із темних глибин лісу долинає глухий могутній рев жорстокого грау. Але Стара пома не відчуває ніякого страху перед ним, та й інші чунги вже не бояться грау, бо кожен з них тримає в руці гострий камінь або ломаку. Вони високо піднімають ці камені й ломаки і збуджено про щось кричать. Крики їх нерозбірливі, проте не тільки Стара пома, а й усі інші чунги розуміють їх. «На землі є багато дужих і небезпечних тварин, — означають ті крики. — Ці тварини мають значно гостріші зуби й далеко міцніші пазури, ніж ми. Але ломаки й камені, які ми тримаємо в передніх кінцівках, набагато гостріші й міцніші їх зубів і пазурів. Через те ми тепер сильніші за найдужчих тварин і завжди будемо перемагати їх у кожній битві».
Різкий шум у повітрі примусив Стару пому здригнутися й підвести голову. Вона побачила, як великий крі-рі швидко пролетів над нею, доторкнувшись до неї своїми широко розпростертими крилами. Стара пома тихо заричала й підняла свої передні кінцівки для оборони. Але крі-рі, переконавшись, що то не падло і не свіжий труп, а велика й сильна тварина, кілька раз каркнув, описав угорі коло й полетів. Стара пома провела його повільним, стомленим поглядом, потім подивилась у той бік, куди пішли чунги, глухо, протяжно застогнала й опустила голову.
Відсутність Старої поми не міг не помітити Великий чунг. Однак він був певен, що вона й цього разу наздожене їх, як траплялось не раз із багатьма іншими чунгами. Але група пройшла вже стільки кроків, скільки було пальців у всіх чунгів, потім пройшла ще стільки і ще, а Старої поми все не було. Тоді Великий чунг зупинився й став чекати. Спершись на передні кінцівки й дивуючись, що Стара пома їх не наздоганяє і що її ніде не видно, він протяжно заревів. Але Стара пома й тепер не показалася позаду, не відповіла на його рев.