Помітивши, що всі не хочуть їсти разом з ним і ненависно позирають на нього, він швидко відійшов убік, зіщулився й винувато почав скімлити, бо розумів, що вчинив щось погане й шкідливе для всієї групи. Він розумів, що не мав права тікати, що повинен був зупинитися й зустріти хижака, хоча б йому самому довелося загинути, як загинув старий чунг і як міг загинути Сміливий, бо всі чунги жили разом, спільно добували їжу і спільно захищалися від лютих звірів. Тепер чунги могли його зовсім прогнати з групи, залишити самого і не дозволити жити разом з ними. А для чунга це було значно гірше й тяжче, ніж найгірше й найтяжче у світі, навіть ніж найбільша зграя ла-ї, І Полохливий чунг почав скімлити ще голосніше й жалібніше. Та чунги й на цей раз не захотіли їсти разом з ним, і він наважився наблизитись до обглоданих кісток вига лиш після того, як усі наїлись і розійшлись. Так, тяжка доля спіткала цього Полохливого чунга! Від сьогодні він муситиме жити завжди сам, усі цуратимуться його, і ні одна пома не захоче його обрати. Для чунгів це було законом, яким вони керувалися ще з тих часів, коли почали жити всі разом і допомагати один одному добувати їжу та захищатись від великих і дужих тварин.
Коли стемніло, чунги розташувалися колом, посадили в нього маленьких чунгів та пом з малятами, а також пом, які могли в цю ніч народити, і кожен почав рвати траву й ламати дрібне галуззя з кущів та готувати собі лігво. І хоч сиділи вони на відкритій місцевості й не боялися несподіваного нападу, бо їх було чимало, все-таки почали збирати й зносити каміння, складаючи його на купи коло себе, щоб мати чим прогнати ла-ї та мо-ка, якщо ті здумають на них напасти уночі. Цей спосіб захисту так укоренився в їх свідомості, що вони почували себе спокійно і безпечно лиш тоді, коли мали коло себе достатню кількість каміння.
Усі були ситі, бо з’їли ще одного теп-тепа, який заплутався гіллястими рогами в густих заростях, і могли тепер спокійно чекати ранку. Та найдужче вони боялись холоду. Вдень, хоч біле світило й не з’являлось на небі, завжди було тепліше. Крім того, чунги майже ніколи не засиджувались на однім місці. Вони або йшли на південь, або викопували коріння та цибулини, або обгризали пагінці на кущах і, таким чином, не дуже мерзли. Та коли ставало темно, холод завдавав їм нестерпної муки, і вони збивалися в купу, щоб зігрітися. Ось і тепер кожен намагався нарвати якнайбільше трави і приготувати собі затишніше лігво; потім вони полягали спати, повернувшись спиною одне до одного.
Лягли поруч і Сміливий чунг з Брунатною помою. Невиразно усвідомлюючи й передчуваючи, що, можливо, цієї ночі вона народить, пома нарвала багато трави, а Сміливий чунг наламав і накидав біля неї цілу купу дрібних галузок. Брунатна пома лягла на траві, вдоволено замуркотала й заспокоєно зітхнула. На такій м’якій траві і в такому затишку під великою купою гілок малому чунгові, що мав народитися, мабуть, не дуже буде холодно.
Темрява поступово огорнула дерева. Неба вже не було видно, не стало видно на ньому й хмар. Кущі й дерева стали схожі на химерні тіні. Тепер кущі здавалися чунгам величезними чорними кам’яними брилами, а ті, що були трохи далі, втратили чіткі обриси й злилися в суцільну темну масу. З усіх боків з темряви до чунгів долинало то якесь пурхання, то ледь вловимі обережні кроки, то розпачливо-несамовите виття ла-ї, то зляканий тупіт. Чунги, яких залишили насторожі, посідали недалеко від тих, що спали, прислухалися до всіх нічних звуків, пильно вдивлялися в пітьму і в мертву непорушність кущів. Вони були готові в першу-ліпшу хвилину, з появою тіні якогось великого й небезпечного хижака, збудити тривожним криком всю групу.
Але й ті чунги, що спали, виразно все чули. Відтоді, як вони злізли з дерев на землю, змінився не тільки їх спосіб життя, а й сон. На деревах їх не міг досягти ні грау, ні мо-ка, і вони спали міцно й цілком спокійно. Тепер, на землі, чунги навчилися спати дуже чутко, так чутко, що й уві сні могли безпомилково визначити, який шум таїть у собі для них небезпеку. Так, вони, по суті, не спали, а лиш дрімали й відпочивали від денної утоми.
Але цієї ночі Сміливий чунг не міг собі дозволити навіть задрімати. Цієї ночі Брунатна пома мала народити, і він мусив не спати разом з нею. Він лежав біля неї і ждав народження маленького чунга, а в його первісній свідомості снували якісь нечіткі, невиразні думки та почуття. Дивно болісними були для нього ті невиразні думки та почуття, бо обсідали вони його надокучливо й уперто, і саме тоді, коли мали вже прояснитися й стати зрозумілими, враз розсипалися і зникали. Потім вони знову з’являлися, але такі самі невиразні, без будь-якого зв’язку між собою, і знову несподівано плуталися й зникали, і знову… знову… Всі вони вертілися навколо чогось цілком нового для нього, але ще не усвідомленого, з болем рвалися на поверхню його свідомості, але знову плуталися й зникали…