Чому його життя, життя Брунатної поми, а також усіх чунгів стало таким тяжким? Як сталося, що вони втратили свою колишню безтурботність і живуть у нескінченних клопотах про їжу та притулок? Чому покинули вільне, безтурботне життя на деревах і зійшли на землю? Небо тепер завжди було похмурим і сердитим, біле світило не зогрівало їх своїм теплом, а дерева вже не давали великих, м’ясистих плодів… Що сталося з віковічним лісом чунгів? Колись вони не знали ні холоду, ні голоду, ні будь-якої небезпеки з боку великих і дужих тварин. Тоді для них справді страшним був лише грау, але грау не вмів лазити по деревах, не вмів стрибати з гілки на гілку, а чунги могли зовсім не сходити з дерев, і з багатьох чунгів лише один іноді ненароком гинув від грау. Тепер грау не було, зате був мо-ка, були іводи, зграї ла-ї, був, нарешті, кровожерний виг. Був ще голод, холод і нескінченні поневіряння та втеча. Тепер чунгам загрожувала сила всіляких небезпек, і вони мусили безнастанно думати, сушити голову над тим, як захистити себе і врятуватися. І виживали не всі, а лише найсильніші та найдогадливіші. Багато маленьких чунгів умирало з голоду або ще з якоїсь причини. А коли б і ті дорослі чунги, які уціліли, не об єдналися та не навчились убивати тварин, щоб живитися їх м’ясом, якби не шукали захисту й притулку в печерах, то вони також загинули б. Без сумніву, загинули б і найсміливіші, коли б не навчились користуватися каменем та деревом для захисту від хижаків, загинули б зрештою від нестерпного холоду і постійного недоїдання…
Але вони перемагали вже і мо-ка, і івода, і вига, і ще багатьох інших хижих тварин, перемагали їх тому, що дерево й камінь стали для них постійним і вже усвідомленим знаряддям захисту, тому, що пальці у них на руках набули дивовижної гнучкості. Так, оті чудові пальці, які що далі, то все вправніше навчалися щось брати!.. Чому інші тварини не мали таких пальців? Чому вони не вміли ходити випрямившись, на задніх кінцівках? Сміливий чунг не міг повністю усвідомити тієї дивовижної, непояснимої різниці, яка існувала між чунгами та іншими тваринами, так само, як не міг зрозуміти, звідки береться темрява. Усі ці питання знову рвалися на поверхню його свідомості, і від того його ще дужче гнітило почуття тяжкого невдоволення. Десь глибоко в ньому прокидалося якесь нове уявлення про тварин, про дерева, про самого себе, про всіх інших чунгів. Він відчував, що і він, і інші чунги — все це щось цілком відмінне від інших тварин, проте ніяк не міг чітко зрозуміти цієї відмінності, вона завжди утікала від нього. Шлях до того самоусвідомлення все ще тонув у стихії його первісних інстинктів та у великій різноманітності конкретних уявлень, і Сміливий чунг міг чітко усвідомлювати лише те, іцо бачив і що було безпосередньо пов’язане з його потребами.
Сміливий мимоволі підніс пальці до очей і поворушив ними. Довго й уважно дивився він на них, і весь цей час у його свідомості знову крутилися ті дивовижні й болісні, незрозумілі й невиразні уявлення та почуття про щось зовсім. Інше, несхоже на все дотеперішнє, і знову розпливалися й зникали, знову, знову…
Сміливий невдоволено, тяжко зітхнув, потім враз зіщулився й притисся обличчям до Брунатної поми. Наближався світанок, стало ще холодніше, морозяний північний вітер різкими поривами налітав на землю. Брунатна пома заскімлила від холоду й почала вкриватися травою. Зібране навколо неї ріща не захищало її од вітру, і, керована материнським інстинктом, вона підповзла до купи каміння й лягла в затишку. Ліг біля неї і Сміливий, а згодом до них приєдналися й інші чунги.
У цьому шуканні захисту від холоду чунгами керував не лише інстинкт, а й свідомість. Усе це для них не було новиною: їм давно вже підказував досвід, що каміння може захищати від холодного північного вітру. Тому всі, хто не міг уже сховатися під камінням, почали збирати його в нові купи й лягали за ними. Це були перші з тисяч живих і вимерлих чунгів, які свідомо, власною працею, робили собі захисток від холодного вітру.
Незабаром почало розвиднятись. Один за одним повставали чунги. Встав і Сміливий. Брунатна пома глянула на нього благально-тривожними очима і раптом застогнала. Вона відчула, як ще не народжений чунг почав ворушитися в її утробі і як гострий біль скував їй поперек. Сміливий збагнув одразу, в чім річ, і сів поруч. Інші чунги теж зрозуміли, що вона зараз народить, посідали довкола неї й співчутливо та радісно замуркотали.