Як завжди, Сміливий і ще кілька молодих і сильних чунгів відділилися від великої групи і йшли попереду. Сміливий був вожаком, і глибоко в його свідомості таїлось невиразне почуття відповідальності за безпеку всієї групи. Група могла натрапити на якусь несподіванку — зграю ла-ї чи іводів, стадо мутів чи велетенських хо-хо, на трясовину або непрохідні хащі, — і він першим мусив помітити все це і вчасно попередити групу. І Сміливий чунг час від часу вигукував:
— У-а-кха! У-а-кха!
Мовою чунгів це означало: «Вперед! Вперед! Шлях перед нами вільний і безпечний, і я не бачу ні грау, ні мо-ка, ні мута, ні хо-хо!»
Так група, що йшла попереду, досягла нового повороту річки, і Сміливий чунг першим помітив великого білого крі-рі з довжелезними ногами й великим дзьобом. Крі-рі нерухомо стояв у неглибокій затоці річки й час від часу опускав дзьоб у воду. Він робив це так швидко, що чунги не встигали навіть устежити за його рухами. Вони лиш помітили, що кожного разу щось блискуче з’являлося в його дзьобі і в ту ж мить зникало.
— У-кха-кха-кхва-кха! — замахнувся каменем Сміливий чунг і кинувся до крі-рі — не стільки, щоб зловити його, а щоб глянути, що він їв.
Але крі-рі розпростер білі крила, пронизливо каркнув, здійнявся угору, описав у повітрі коло й полетів на той бік річки. Чунги обійшли мілку затоку й наблизилися до того місця, де щойно стояв крі-рі.
У воді плавали якісь маленькі тваринки; чунги їх ніколи ще не бачили. Тваринки зовсім не мали ніг, голови у них схожі були на голову тсі-тсі або та-ма, а хвости якісь незвичайні. Ніхто з чунгів не ловив і не їв таких тваринок, і Сміливий разом з своїми супутниками поприсідали навпочіпки над самою водою і з цікавістю почали розглядати цих тваринок, дивуючись їх незвичайному виглядові та рухливості.
— Ву-о-о-о! Ву-о-о-о! — вигукували вони.
Захопившись цими тваринками, вони забули навіть про великого крі-рі та про те, що він робив у воді. Мабуть, вони так і лишилися б далекими від думки, що цих тваринок можна їсти, як і будь-яких інших тварин, коли б не побачили раптом маленького мо-ка. Він у всьому був схожий на великих мо-ка: такий же волохатий, як і вони, з опущеною вниз головою, з дуже коротким хвостом. Лише колір шерсті у нього був попелястий, а морда значно тупіша, та й сам він здавався удвічі меншим за великого мо-ка. Звір стояв у мілкій затоці так само нерухомо, як і крі-рі. Потім він раптом плеснув передньою лапою по воді з такою силою, що геть увесь оббризкався нею. На— ступної миті він занурив у воду морду і одразу ж вискочив на берег, тримаючи в зубах таку саму тваринку з дивовижним хвостом.
Помітивши мо-ка, чунги замахали каменями і ломаками, закричали й кинулися до нього. Мо-ка здригнувся, обернув голову, побачив, що їх багато, і з невдоволеним риком почав тікати. Кинувшись у річку, він переплив її і зник у заростях на протилежному березі. Чунги з юрмилися над мілкою затокою і, проґавивши здобич, гнівно заричали, м’ясо мо-ка було ж таке смачне…
Раптом Сміливий чунг витягнув шию, нахилився и захлипав:
— Ву-о-о-о! Ву-о-о-о!
Один із чунгів також помітив недоїдену тваринку, що плавала у воді, і теж захлипав:
— Ву-о-о-о!
Він підбіг, схопив її обома руками, і бліда кров потекла по його долонях і пальцях. У ніс ударив новий, невідомий досі дразливий запах і примусив його облизати пальці.
Потім він почав їсти м ясо.
Помітивши в мілкій затоці ще багато таких тваринок і вже здогадавшись, що робили крі-рі та мо-ка, Сміливии чунг одразу ж поліз у воду. Затока й справді була мілка, і вода тут не сягала йому навіть до колін. Незвиклий до води, він відчув мимовільний страх перед нею, холод 1 якийсь особливий лоскіт і мимоволі схлипнув.
— Хі-кі-і!
Він сам зрадів і здивувався з тих нових звуків, які вимовив несамохіть; дрож і лоскіт йому були приємні, а хлюпання в воді також подобалось, і він з задоволенням повторив:
— Хі-кі-і! Хі-кі-і!
Навколо його ніг плавало безліч таких тваринок з головами, як у тсі-тсі й та-ма, і Сміливий чунг, швидко нахилившись, спіймав одну з них. Тільки-но він витяг її з води, як маленька тваринка тріпнулася й так спритно вислизнула З його пальців, пірнувши у воду, що Сміливии чунг тільки здивовано вигукнув:
— Хі-кі-і!
— Хі-кі-і! — повторили чунги, що стояли біля нього, так само здивовані спритністю та незвичайним виглядом водяної тваринки, і помилково зрозуміли, ніби вигук Сміливого стосувався саме її.