Раптом щось сліпучо-вогняне вдарило зовсім близько від чунгів, потім розлігся такий страшний гуркіт, що деякі з них знепритомніли, а решта з диким галасом кинулися врозтіч. Ті, що сиділи у лігві Сміливого чунга й Брунатної поми, при світлі блискавки побачили, як височенне дерезо переламалось навпіл, і верхівка його повисла вниз. Одразу ж після того по корі дерева затанцювали вогняні язички; вони швидко облизали його з гори до низу, потім спалахнуло і все дерево.
Чунгам не раз доводилося бачити, як з неба падав вогонь і запалював дерева, як потім вогонь з цих дерев перекидався на інші і як зрештою починав палахкотіти весь ліс. Чому і як це ставалося, вони не знали та й не замислювались над цим. Проте вони знали, що коли з неба десь поблизу впаде вогонь і запалить якесь дерево, звідки треба негайно тікати. Бували випадки, коли небо ревло особливо люто й кидало свій вогонь на якесь дерево. Тоді чунги, що сиділи на тім дереві або стояли під ним, раптово падали і вмирали. Хто ж це вражав і вбивав їх отак несподівано? Звичайно, розлютоване небо, але робило воно це зовсім невидимо. І чунгами опановував таємничий страх і трепет, коли небо кидало на ліс вогонь; вони тоді намагалися втекти якомога далі від того місця. Тому й тепер, коли поблизу від них спалахнуло дерево, вся група, здійнявши одчайдушний крик, кинулася врозтіч. І саме вчасно, бо охоплена полум’ям верхівка дерева зламалась і впала якраз біля входу в лігво. Вогонь швидко поповз по сухих гілках, вони теж спалахнули, і незабаром просторе й затишне лігво Брунатної поми охопило буйне полум’я. Чунги зрозуміли, що нічого не можуть вдіяти проти вогню. Його могло вгамувати лише небо, хлюпнувши на нього згори багато води, а до тих пір він буде бурхати і знищувати навколо все живе.
Розуміючи, що тут уже не допоможе ніяке ричання, ніякі ломаки й каміння, чунги почали тікати від пожежі, прислухаючись до того, як гуготить полум’я, як воно кидається їм услід та перетворює все в попіл. Багато наляканих тварин наздоганяли й випереджали їх. Сполохані крі— рі, залишивши своїх малят у гніздах, з пронизливим писком і карканням довго кружляли над величезними стовпами диму й полум’я. Потім одні з них летіли геть, а інші падали в полум’я і зникали в ньому.
Чунги зупинились лише тоді, коли побачили, що у них під ногами гола земля, нещодавно спустошена іншою пожежею. Звідси пожежа мала ще жахливіший вигляд. Від її величезного червоного сяйва все навколо теж стало червоним: і чунги, і тварини, що очманіло мчали повз них, і низько навислі клуби диму.
Чунги були певні, що пожежа охопила весь ліс і разом з ним знищить усі плоди, все коріння й усіх тварин. І тому, коли небо заплакало і вгамувало вогняну стихію, вони аж заскімлили з радощів. Зібравшись невеликими групами, нічого не бачачи в пітьмі, вони, щоб переконатися, що всі знову разом, почали вигукувати:
— У-о-кха! У-о-кха!
Так вони діждалися світанку, а вранці побачили, як з місця згарища вгору здіймалися прозорі хмаринки білої пари. Там, де ще вчора був зелений ліс, тепер лежав товстий шар теплого димучого попелу та подекуди тліли грубі стовбури дерев. У другому місці вогонь встиг обпалити лише листя на деревах, і тепер вони стояли з голим віттям. У третьому місці повалені бурею дерева лежали одне на одному. Від остаточного знищення їх також врятував дощ, проте й на них не було ні листя, ні гілок.
Щоб повернутись до лісу, чунги мусили перейти через оте згарище, і вони обережно побрели по коліна в попелі. Всі відчували під ступнями й пальцями на ногах приємне тепло і м’якість, а маленькі чунги завищали на радощах і почали качатися по згарищу, від чого їх чорна шерсть зробилась зовсім сірою.
Чунги пройшли ще трохи і раптом, розширивши ніздрі, почали озиратися. Вони зачули якийсь новий, досі незнайомий, особливий запах. Його не можна було порівняти ні з яким іншим, бо він був не схожий ні на запах плодів, ні на запах м’яса і крові тварин, ні на запах квітучих кущів. Їм здавалося, що так незвичайно й принадно пахне сам попіл. Вони кинулись розгрібати його, і декотрі з них знайшли опалі плоди з затверділою шкаралупою. Тоді всі зрозуміли, що так приємно пахнуть саме плоди.
Знайшов такий плід і Сміливий чунг. Плід був ще теплий, приємно пахнув, і чунг аж заскімлив від пожадливості. Він стиснув плід між пальцями-і шкаралупа одразу тріснула. В ніс ударив ще сильніший і ще приємніший запах. Вкрай здивований, чунг швидко розламав шкаралупу, вийняв пахучу м’якоть і жадібно почав й їсти.