Досі ще ні один чунг не їв такого смачного плода. Ще теплий, плід, з якого капав солодкий молочний сік, просто танув у роті, і його зовсім не треба було жувати, а можна було одразу ковтати. І Сміливий чунг проковтнув його з насолодою.
Чунги знайшли спечених крі-рі, та-ма і багатьох інших тварин. Деякі крі-рі й та-ма зовсім обвуглились, але були серед них і такі, що тільки спеклися. М’ясо їхнє стало м’яким і ще смачнішим, легко розривалося, побіліло, і в ньому зовсім не було крові.
Чому плоди стали такими смачними, а шкаралупа на них розламувалася так легко? Чому і м ясо тварин стало таким смачним, і де поділася з нього кров? Пробуджена свідомість чунгів угадала, що сталося: все це зробив вогонь, і тому надалі, коли з неба впаде вогонь і в лісі спалахне пожежа, вони знову шукатимуть печені плоди і тварин.
Чунги весь день ходили по згарищу, а на ніч полягали в ще теплий, м’який попіл і міцно спали, задоволені й ситі. Наступного дня вони знову бродили по широкому згарищу, знову знаходили багато плодів, крі-рі й та-ма і знову їли печені плоди та м ясо. Велетенські, повалені бурею дерева де-не-де ще димили — вогонь зберігся під товстим шаром попелу, і вони повільно тліли. Не було чунга, який би не опікся гарячою вуглиною, і це зробило їх ще обережнішими. Вони навчилися розгрібати попіл не пальцями, а гілкою. Так, шукаючи плодів і тварин, вони ненароком згребли з тліючого стовбура попіл; блиснув вогонь, але не спалахнув полум’ям, а тільки світив і грів.
Чунги довго стояли біля тліючого стовбура й дивувалися — як зберігся вогонь та чому від нього немає полум’я? І щоразу, коли жар вкривався попелом і вогонь згасав, чунги розгрібали його, і дерево починало жевріти знову.
Увечері чунги полягали навколо стовбура в попіл.
І коли зовсім стемніло, вогонь розгорівся й осяяв усе навколо.
Ніхто з чунгів не пригадував, щоб ночував коли біля вогню або щоб грівся коло нього. Досі вони весь час тікали від нього, та ось виявляється, що він міг і гріти їх, не завдаючи шкоди… І як же гарно мерехтіло світло від того жару, як приємно пашіло теплом від нього!
Чунги оберталися до того дивного світла то одним боком, то другим, гріли спини, витягали один до одного губи і вдоволено муркотали. Вогонь освітлював їх волохаті тулуби й відкидав назад довжелезні чудернацькі тіні… Спочатку малі чунги подумали, що ці дивовижні тіні — якісь величезні звірі, і злякано завищали, тулячись до своїв матерів, але потім звикли й дивилися на них так само, як на тіні, які падали від них удень, коли на небі було біле світило.
Цієї ночі ніхто з чунгів не склепив повіків, та ніхто й не хотів спати — так їм приємно було сидіти біля вогню, грітися й дивитись, як тремтить і спалахує живе полум’я. Поснули чунги вже на світанку, коли вогнедишне дерево вкрилося тоненьким шаром попелу і знову стало темно. Та ледве вони поснули, як їх розбудив стогін Брунатної поми. ГІоми одразу посхоплювались і обступили її, а чунги, помітивши, що вогонь погас, почали розгрібати попіл гілками, щоб знову було видно. Чиясь суха гілка враз спалахнула яскравим полум’ям і освітила все навколо. Чунги закричали від несподіванки, бо нічого схожого досі ще не траплялося — може, тому, що недовго тримали гілки у вогні, а може, вони були надто сирими. Сміливий чунг схопив палаючу гілку й підняв її високо над головою. Не спускаючи очей з охопленого полум’ям кінця гілки, приголомшений і здивований, він вигукнув:
— О-кхо-о!
— О-кхо-о! — повторили й інші чунги, яким здалося, що Сміливий, як вожак і найкмітливіший серед них усіх, навмисне запалив гілку і хоче всім показати, як він це зробив.
І справді, багато чунгів одразу ж збагнули, як це сталося. Вони встромили й свої гілки у вогонь і побачили, що їх кінці зайнялися й запалали.
— О-кхо-о! О-кхо-о! — закричали чунгн й так само, як Сміливий чунг, підняли палаючі гілки над головами.
А гілки горіли, розсипаючи навколо іскри й освітлюючи обличчя чунгів, які були вкрай здивовані і збуджені тим, що змогли самі, та ще й так легко, зробити вогонь.
І при яскравому світлі тих дивних смолоскипів, які чунги несвідомо запалили, Брунатна пома народила, і народила не одного, а двох маленьких чунгів, яких одразу ж притулила до набубнявілих молочним соком грудей. А Сміливий і всі інші чунги підняли вгору палаючі смолоскипи, застрибали навколо неї й навколо тліючого дереза і почали вигукувати:
— Ха-кхаі Ха-кха! Ха-кха!
… І ВОНИ ГУРТОМ ПІДНЯЛИ Й ПОНЕСЛИ ДЕРЕВО
Звичайно поми народжували по одному маленькому чунгові, але траплялося, що вони народжували по два, а іноді навіть і по три. Однак таких випадків було дуже мало, і Брунатна пома першою у своїй групі народила двох чунгів.