Та ось великі чунги викрали ще двох маленьких, а одна пома-мати, яка кинулась рятувати свою дитину, була вбита, і тоді випростані чунги серйозно занепокоїлися.
Охоплені несамовитою люттю й гнівом, вони почали збиратись усі разом: треба було покарати крадіїв маленьких чунгів, треба було вигнати їх з лісу! Інакше випростані чунги залишаться без нащадків і згодом зовсім зникнуть…
Стурбований долею двох маленьких чунгів, яких народила Брунатна пома, Сміливий почав бити себе кулаками в груди й войовничо вигукувати:
— У-а-кха! У-а-кха!
— У-а-кха! У-а-кха! — заревіли, так само б’ючи себе кулаками в груди, дорослі чунги-самці.
Потім Сміливий видерся на високе дерево, а на інше високе дерево виліз Голобедрий, і звідти обидва голосно й протяжно закричали:
— У-а-кха-кха-а! У-а-кха-кха-а!..
Чунг за чунгом, група за групою відгукнулись на це ревіння, і скоро по всьому лісу зазвучали їх протяжні, моз луна, повторювані, тривожні крики.
— У-а-кха-кха-а! У-а-кха-кха-а! — чулося звідусіль, і чунги почали збиратися в одному місці.
Кожен з них тримав у руках товсту ломаку або гострий камінь і повторював разом з іншими:
— У-а-кха! У-а-кха! У-а-кха!..
Тоді Сміливий чунг вийшов наперед і замахав своєю ломакою так, ніби простромляв нею якогось звіра. Потім він зіщулився, широко роззявив рота й почав ніби підкрадатись до когось. Раптом він підбіг до Брунатної поми, яка тримала на руках своїх близнят, схопив одного з них і почав тікати. Не зрозумівши, в чім річ, Брунатна пома з несамовитим криком кинулась за ним. Але Сміливий, пробігши кілька кроків, повернувся назад і віддав маленького чунга Брунатній помі. Потім знову зіщулився й роззявив рота, ніби наслідуючи ричання великих чунгів:
— Ху-кхвуа! Ху-кхвуа! Ху-кхвуа!
— Ху-кхвуа! Ху-кхвуа! Ху-кхвуа! — повторили чунги, а Сміливий знову вдарив себе в груди й замахав ломакою.
Потім він пішов уперед, і вслід за ним рушили всі дорослі чунги з твердим наміром будь-що прогнати великих чунгів з лісу.
Вони увійшли в ліс цепом, який розривався лиш тоді, коли доводилось пробиратися через хащі та крізь просвіти між величезними деревами, потім знову змикався. Тепер уже ніхто не боявся великих чунгів, бо своїх зібралося так багато, як не збиралося ще ніколи, до того ж, усі тримали в руках ломаки та камені, а ті великі чунги жили й ходили невеличкими групками, і ні в кого з них не було ні ломаки, ні каменя.
Сполохані їхнім криком, звірі тікали хто куди, бо жоден з них досі не бачив такої кількості чунгів разом. Тікали всі — і грау, і мут, і мо-ка, і навіть хо-хо, а дже та рог бігли цілими зграями, наче в лісі знову спалахнула пожежа.
А цеп випростаних чунгів просувався все глибше й глибше у ліс, і всі голосно кричали:
— Ху-кхву-а! Ху-кхву-а! Ху-кхву-а!
Спочатку й великі чунги злякалися цього небувалого страшного реву. Та, угледівши, що це ревуть набагато слабші за них випростані чунги, вони пересторожливо і водночас якось зневажливо почали ричати. Вони навіть не полізли на дерева. Так група, у складі якої був один великий чунг, дві поми та два підлітки, підпустила випростаних чунгів зовсім близько до себе і вже аж тоді, замінивши на своїх волохатих обличчях вираз цікавості гримасою люті и погрози, голосно заревла, і кожен з них почав бити себе кулаками в груди.
Деякі з випростаних чунгів по-справжньому налякалися, але більшість з них, підбадьорена своєю кількісною перевагою, теж войовничо й люто заревла. Найголосніше ревли Сміливий і Голобедрий. Потім, наче змовившись, вони одночасно метнули загострені ломаки в переднього великого чунга. Обидві ломаки вп’ялися чунгові просто в груди. Він несамовито заревів і впав. Тоді всі випростані чунги також почали кидати свої ломаки й камені, і деякі великі чунги одразу попадали й повмирали, а ті, що лишились живими, кинулися тікати.
У інших місцях лісу численні групи випростаних чунгів теж напали на дрібні групи великих і так само повбивали їх ломаками й камінням. Але й великі чунги розідрали чимало випростаних. Однак випростані нападали одразу великою кількістю, а їхні ломаки вражали на відстані, і великі чунги врешті не витримали, втекли і вже більше ніколи не повернулись до лісу. Так випростані чунги вигнали з лісу страшних великих чунгів, викрадачів їхніх маленьких дітей, і тепер їм стало ще більш зрозумілим, що вони справді сильніші від найсильніших звірів, коли діють дружно і живуть великими групами. Тому вони зібралися в ще більші групи, а вночі лягали спати одні поруч з одними, як робили це в часи втечі з півночі на південь.