Уночі здійнялася страшна буря. Разом з нею в печеру вбіг якийсь звір і раптом сповнив її виттям і ревом. Злякані, чунги посхоплювались і збилися в темний куток. А навколо них звучали такі незвичайні, дивні звуки, яких не можна було назвати ні ревом, ні виттям, ні скімлінням. Таких звуків не подавала ні одна відома їм тварина, та й ніякий чунг не зміг би їх повторити.
Чунги стискували в руках ломаки й пильно вдивлялися в темряву, щоб побачити хоч тінь того страшного звіра. Було дуже темно, вони нічого не бачили і не могли навіть визначити, де стояв той звір, бо звуки долітали звідусіль — і згори, і з усіх кутків печери.
Не бачачи звіра, що так незвичайно ревів, завивав і скімлив, чунги так злякалися, як не лякалися навіть самого грау. Чунги-близнята притулилися до Брунатної поми і, тихо повискуючи, тремтіли з жаху. Старий чунг увесь зіщулився й трусився, мов у пропасниці, а решта дорослих чунгів і поми тільки ричали, збиваючись тісніше в куток, щоб якомога ближче відчувати присутність один одного.
Хоч вони й не знали, що це за звір, але їхня бідна уява малювала його у вигляді грау з величезними жовтими очима й зубами та з страхітливо роззявленою пащею. Вони уявляли собі, як він блискає очима і готується стрибнути на них. І тому, що ці люті звуки линули з усіх боків і печера сповнювалася ними, чунгам здавалося, що в усіх кутках на них чатують грау, грі, івод, мо-ка і виг; вони бачили, як хижо горять їх очі, чули, як звірі ревуть, скавчать, виють і звідусіль підкрадаються до них все ближче й ближче… Ні, такого сліпого, такого нестямного страху чунги ще не зазнавали ніколи при зустрічі з відомими їм хижаками, навіть коли потрапляли до них в пазури… Бо всіх тих хижаків вони бачили, і страх перед ними завжди був конкретним.
Решту ночі чунги пробули, збившись у куток і тремтячи від не знаного досі жаху, а коли розвиднілось і в печері посвітлішало, вони не побачили ніяких звірів і заспокоїлись. Правда, дивні звуки й скімління ще чути було навколо, та при світлі вони вже не здавалися такими страшними.
У цей день чунги майже не виходили з печери. Вітер зовні посилився й перетворився в бурю. До того ж, ще й небо почало плакати крижаними сльозами, від яких було дуже боляче. Так минув увесь той день, і чунги, голодні й змерзлі, тремтіли від різкого протягу, чекаючи, що буря нарешті вщухне і небо проясниться.
Але буря не вщухала й уночі, а наступного дня почала трощити й виривати з корінням товсті дерева. Небо ревло й грізно ричало, земля стогнала і вся здригалася…
Раптом над печерою розлігся страшенний гуркіт. Одразу ж після того всередині потемніло, моторошне виття ущухло, стало тихо й глухо.
Не розуміючи, чому так сталося, чому припинився протяг, чунги мимоволі підвели очі до щілини в скелі. Але там уже не було ніякого просвіту — щілина зникла. Зрадівши, що більше не чути жахливого виття і що на них не дме холодний вітер, вони заспокоїлись, вільно зітхнули й стали чекати, коли утихне буря.
На решті буря втихла. Голодні й змучені, чунги повискакували з печери й кинулися до найближчих дерев і кущів. Землю вже огортали сутінки, й вони не насмілились відійти від печери, вдовольняючись пагінцями га-лі та корінням о-ра. Брунатна пома знайшла кілька перезрілих плодів, що звисали з напівоголених віт невисокого дерева, збила їх довгою ломакою, але не з’їла сама й не дозволила з’їсти їх іншим дорослим чунгам, а віддала близнятам.
Блукаючи навколо печери, чунги зійшли на скелю над нею. Велетенське, повалене бурею дерево з дуплом усередині тепер лежало на самій щілині. Падаючи, воно згорнуло в щілину багато дрібних камінців та хмизу і, коли б чунги раніше не бачили цієї щілини, вони б не знали, що вона взагалі там була. Величезне дерево і хмиз зовсім затулили її.
Сміливий і Голобедрий, а також Молода пома одразу зрозуміли, що сталося і чому в печері вже не дме. Сміливий і Брунатна пома згадали, як колись, під час утечі з півночі на південь, вони складали в купи каміння для захисту не тільки від зажерливих звірів, а й від холодного північного вітру. Оглядаючи затулену щілину, вони здогадались, що коли б буря не повалила дерева і воно не впало на щілину, печеру й досі продимав би різкий, холодний вітер.
Після бурі знову випогодилося. Небо лишалося ясним і чистим багато днів, і біле світило гріло з ранку до самого вечора. Правда, проміння його було вже не таким гарячим, як колись, зате з яким задоволенням чунги сідали на осонні, як солодко муркотали від його тепла!..