Якось уночі чунги прокинулися від зляканого скавчання ла-ї, яке одразу ж перетворилося в несамовите виття. Ла-ї метався на всі боки, потім кинувся до виходу з печери, але, не зробивши й кількох стрибків, миттю повернувся до чунгів і знову заскавчав і завив.
Чунги посхоплювались і пересторожливо, тривожно заричали. Поведінка малого ла-ї була незвичайною і свідчила про якусь небезпеку. Це чунги зрозуміли швидше інстинктивно, ніж свідомістю. Та й роздумувати і дивуватись не було коли: перед входом до печери з’явились дві велетенські тіні. Ніч була зоряна і ясна, в небі сяяло жовте світило, і при його м’якому, блідому світлі чунги виразно побачили двох мо-ка.
Поява двох мо-ка в печері вночі могла бути згубною для чунгів, оскільки мо-ка в пітьмі бачили значно краще, ніж вони, і їм довелося б захищатись майже наосліп. З другого боку, чунги добре знали, з якою настирливістю мо-ка переслідують будь-яку іншу тварину. Ця настирливість і впевненість, що на світі немає більшої й сильнішої за них тварини, крім хо-хо і грау, робила їх безстрашними. Заревівши, Брунатна лома схопила маленьких чунгів і відштовхнула їх далеко позад себе, а інші чунги, ревучи на все горло, щоб налякати мо-ка, почали кидати в них каміння. Найлютіше ревла Брунатна пома. Вона кинулась до мо-ка, ладна вмерти сама, але не дати загинути своїм дітям. І мо-ка справді злякалися. Злякалися, приголомшені багатоголосим ревом чунгів і градом каміння. Звірі не сподівалися, що зустрінуть тут таку кількість чунгів, і, завилявши куцими хвостиками, потрюхикали до лісу. Чунги повискакували з печери й довго ревли, шпурляючи їм услід каміння. Разом з ними вибіг і ла-ї: цього разу він уже гарчав і люто гавкав.
Ще довго стояли чунги біля входу до печери, стискуючи в руках камені й товсті ломаки. Жовте світило зійшло над лісом і залило срібним сяйвом велетенські дерева й скелі. Все огорнула глибока, таємнича тиша. Мо-ка більше не з’являлись. Час від часу тишу зоряної ночі порушували якийсь далекий шалений рев, чиєсь несамовите виття або злякано-хриплий вереск. Тиша на мить злякано здригалася і, здивована, стріпувала своїми незримими крилами, потім знову залягала, щоб трохи згодом ще раз стрепенутися.
Усі чунги насторожено ловили ті таємничі звуки ночі. Ось Сміливий зупинився перед групою і підняв гостру ломаку, ладен пронизати нею найсильнішого мо-ка. Поруч з ним — Голобедрий — той, хто перший кинувся на обох мо-ка. Це він так влучно поцілив каменем одного з хижаків у морду, що той цілий день потім залишав за собою кривавий слід. Так, недарма всі чунги вважають його другим ватажком! Недарма й сам Сміливий останнім часом почав навчатися в нього спритності й кмітливості. Ось Брунатна пома, яка ніяк не може заспокоїтись за своїх близнят і продовжує загрозливо ричати.
А ось і Молода пома. Вона дивиться на темний ліс і теж прислухається до неспокійних звуків місячної тиші. Вона прислухається й силкується розпізнати, хто це із звірів реве або вищить. Оце-несамовите виття хе-ні… Це-зляканий вереск сполоханого дже. Він лежить з перегризеним горлом, а хе-ні роздирають його ще тепле тіло… Ось це виє івод, а то реве мо-ка…
У свідомості Молодої поми заворушилися якісь догадки — мов слабкі іскри в розритому попелі, швидко гасли і потім спалахували знову. Ці догадки ще не мали чіткого окреслення, зринали без усякого зв’язку між собою, та вона все-таки сяк-так згруповувала, поєднувала їх і врешті починала розуміти, що коли б ла-ї вчасно не зачув отих двох мо-ка і своїм скавчанням та виттям не розбудив чунгів, багато б з них лежало зараз у печері з перегризеним горлом…
Так, маленький ла-ї врятував їх від мо-ка… Правда, чунги сплять досить чутко, та все ж значно міцніше, ніж інші тварини, часто плутають сон з дійсністю й тому прокидаються і схоплюються не відразу. А маленький ла-ї здригається навіть від такого шерхоту, якого нездатний вловити жоден чунг. Отже, якщо він і надалі залишиться з чунгами, то щоразу відчуватиме наближення до них будь-якого хижака і своєчасно будитиме їх…
І Молода пома з невиразним ще почуттям вдячності до маленького ла-ї присіла біля нього, обняла його голівку й почала гладити. Зрозумівши її ласку, маленький ла-ї замахав хвостом. Його довгий язик легенько й ніжно лизнув Молоду пому в обличчя.