Страшна буря не припинялася ні вночі, ні наступного дня, і чунги мусили знову їсти висохлі корені та цибулини, ї поступово в їх свідомість почало закрадатися ще зовсім невиразне, але настирливе питання: що б вони зараз робили, коли б не було тих коренів та цибулин? Питання гризло їх мозок, намагалось дістатися на поверхню їхньої первісної свідомості, але кора цієї свідомості була ще надто грубою, і воно не могло її пробити.
Страшна буря тривала кілька днів і врешті ущухла. Трохи потеплішало, і навіть біле світило почало виглядати з-за хмар. Правда, великі крижані зерна поламали верхівки дерев навколо печери, але зерна вже розтанули, розтанув і легенький сніжок, і земля знову висохла. В таку м’яку, тиху погоду чунгам було приємно ходити по лісі. Приємно було й маленьким чунгам бавитись на свіжому повітрі, проте вони весь час крутилися біля Брунатної поми. А втім, і вона не спускала їх з очей, а коли близнята починали пустувати й не слухали її застережливих криків, давала їм ляпасів, бо хоча й зрідка, а все-таки чунги ще зустрічали в лісі мо-ка, грау та вига, і кожному, хто відбивався від групи, загрожувала смертельна небезпека.
В один з таких погожих днів Молода пома та Голобедрий знову знайшли в дуплі чимало плодів. Але в більшості з них шкаралупа була така тверда, що Голобедрий зламав собі кутній зуб. Тоді вони спробували розбивати їх каменем, як робили це досі. Голобедрий поклав на стовбур один плід, притримав його і вдарив каменем. Замість того щоб розколотися, плід весь заліз в прогнилу деревину. Тоді Молода пома поклала плід просто на землю і вдарила каменем. Однак земля виявилася дуже м’якою, і плід увійшов у неї. Чунг і пома розгубилися, не знаючи, що далі робити. В руці кожного з них було по кременю з плоскими гранями й гострими краями, але нікому не спало на думку покласти один камінь на дерево або на землю, а вже зверху на нього — плід. Подібна догадка потребувала певного імпульсу, і таким імпульсом був ненароком кинутий Молодою помою погляд на камінь, який Голобедрий залишив на стовбурі. Вона глянула на нього, потім на камінь, який тримала в руці, перевела очі на другий камінь і якусь мить стояла з зосередженим виразом на обличчі, ніби вирішувала щось важливе.
— Хок! — вигукнула вона зрештою, ніби хотіла сказати: «Ага, здогадалась!»
Взяла камінь Голобедрого, оглянула його, поклала на стовбур, а на нього — один плід. Потім ударила своїм каменем, але вдарила з такою силою, що від ядра нічого не лишилося. Ні, не так, треба вдарити легше.
Другий раз Молода пома вдарила справді легше, обережніше, і тверда шкаралупа тільки тріснула. Вона поклала камінь, розламала її пальцями, обережно вийняла ядро і з’їла. Голобедрий поцмокав-поцмокав від заздрощів, потім відштовхнув Молоду пому й сам почав розбивати плоди.
Наївшись досхочу, Молода пома насипала плодів у шкаралупу та-ма, а Голобедрий набрав ще й повну жменю, і вони пішли далі лісом. Та ледве зробили кілька кроків, як раптом почули якесь уривчасте втомлене дихання і, перш ніж встигли зміркувати, в чому річ, як на них вихо— рем налетів гіллясторогий теп-теп. І чи то звір був наляканий кимось страшнішим, ніж чунги, чи тому, що в своєму шаленому бігові не міг звернути убік, він широкими грудьми, з закинутими назад рогами, розсік кущі, мов сліпий, налетів на Молоду пому, збив її з ніг і перестрибнув через неї. Це сталося так несподівано й раптово, що Молода пома не встигла навіть відскочити, впала навзнак і розпанахала собі ногу об великий сук.
В ту ж саму мить на Голобедрого блискавкою налетів сірий грі. Женучись за теп-тепом, розлючений хижак так само несподівано наскочив на чунгів. І через те, що Голобедрий, повз якого теп-теп промчав на відстані долоні, стояв у грі на дорозі, хижак кинувся на нього.
Грі і чунг зчепилися в смертельнім поєдинку. Голобедрий не мав часу навіть покликати на допомогу — хижака треба було вбити негайно, бо вже в наступну мить той міг перегризти йому горло. В крові Голобедрого прокинувся інстинкт самозбереження, піднялися всі первісні сили. І коли грі, підстрибнувши, вп’явся пазурами Голобедрому в плечі, а страхітливо роззявлена паща з загнутими іклами дихнула йому в обличчя, він замахнувся гострим кременем і всадив його хижакові в череп, просто межи очі.
Удар був смертельним, і Голобедрий відчув це одразу. Відчув, бо грі раптом обм’як, витягся й упав на землю. В його закривавлених пазурах лишилися клапті шкури та мясо з грудей і плечей Голобедрого. А Голобедрий, зрозумівши, що хижак мертвий і вже не зможе загризти його, відчув шалену лють. Весь закривавлений, зовсім забувши про Молоду пому, він кинувся на грі і почав ударяти по ньому каменем. Він бив, не дивлячись куди, — по голові, по череву, по ребрах звіра — і ревів на все горло: