На його тарілці порція макаронів, яка достатньо велика, щоб можна було нею поділитися.
— Ви дуже худенька, Fraulein.
Він натирає великий шматок пармезану, сухий золотистий пил, немов маленькі сніжинки, сиплеться на макарони.
— Ви ein Hungerkiinstler.[35]
Розрізавши на частини власноручно випечені батони, він підсмажив їх у маслі з часником. Засовуючи в рот шматки по десять сантиметрів, він повільно й із задоволенням пережовує.
— Урсе, — питаю я, — як ти потрапив на судно?
У мене не виходить говорити йому «ви».
Він припиняє жувати.
— Верлен говорить, що ви Polizist.[36]
Він обдумує моє мовчання.
— Я був im Gefangnis.[37] Два роки. In der Schweiz.[38]
Це пояснює колір його обличчя. Тюремна блідість.
— Я їздив машиною в Марокко. Я вирішив, що коли провезти з собою два кілограми, то у тебе будуть гроші на два роки. Біля італійського кордону мене взяли на Stichprobekontrol. Ich bekam drei Jahre.[39] Звільнили через два роки. У жовтні минулого року.
— Як тобі було у в’язниці?
— Die beste Zeit meines Lebens.[40]
Від хвилювання він перейшов на німецьку.
— Ніяких стресів. Тільки Ruhe.[41] Я добровільно працював на кухні. Тому я отримав Strafermassigung.[42]
— А «Кронос»?
Він ще раз намагається оцінити мої наміри.
— Я служив в армії, у швейцарському флоті.
Я намагаюся зрозуміти, чи це не жарт, але він категорично махає рукою.
— Flussmarine.[43] Я був коком. Там у одного товариша були знайомі в Гамбурзі. Він запропонував мені «Кронос». Ich hatte meine Lehrzeit teilweise in Danemark, in Tonder gemacht.[44] Це було важко. Після в’язниці не знайти роботу.
— Хто тебе наймав?
Він не відповідає.
— Хто такий Терк?
Він знизує плечима:
— Я бачив його einmal.[45] Він весь час на шлюпковій палубі.
Виходять Сайденфаден і die Frau.[46]
— По що ми пливемо?
Він хитає головою:
— Ich bin Koch. Es war unmoglich Arbeit zu kriegen. Sie haben keine Ahnung, Fraulein Smilla…[47]
— Я хочу подивитися холодильники і склади.
На його обличчі з’являється страх.
— Aber Verlaine hat mir gesagt, die Jaspersen will…[48]
Я нахиляюся через стіл. Тим самим я змушую його забути про макарони, про наше взаєморозуміння, про його довіру до мене.
— «Кронос» везе контрабанду.
Тепер він у паніці.
— Ahh, ich bin kein Schmuggler. Ich konnte nicht ertragen, noch einmal ins Gefangnis zu gehen.[49]
— Хіба це не було кращим часом твого життя?
— Aber es war genug.[50]
Він бере мене за руку:
— Ich will nicht zuruck. Bitte, bitte.[51] Якщо нас схоплять, скажіть їм, що я невинний, що я нічого не знав.
— Подивимося, що я можу зробити.
Продовольчі склади містяться прямо під камбузом. Вони складаються з морозильного приміщення для м’яса, приміщення для яєць та риби, поділеного на дві частини холодильного приміщення для інших швидкопсувних продуктів з температурою плюс два градуси за Цельсієм та різних шаф. Усе заповнено продуктами, чисто, акуратно, зручно укладено. Видно, що цими приміщеннями користуються так часто, що навряд чи вони можуть бути тайником.
Урс показує їх мені із сумішшю професійної гордості і страху. На те, щоб оглянути їх, іде дві хвилини. Я дію за графіком. Йду назад у пральню. Відтискаю в центрифузі білизну. Кладу її в сушильну машину і, повернувши ручку, вмикаю. Потім я знову йду. І прямую вниз.
Я нічого не знаю про двигуни. І більше того, навіть не збираюся вивчати їх.
Коли мені було п’ять років, світ був для мене незбагненним. Коли мені було тринадцять, він став для мене маленьким, брудним і до нудоти передбачуваним. Тепер це знову — безлад, хоча інший, не такий, як у дитинстві, але такий самий складний.
З роками я із власної волі почала накладати на себе деякі обмеження. Я більше не хочу починати спочатку. Вивчати нову спеціальність. Боротися зі своєю власною індивідуальністю. Вникати в роботу дизельного двигуна.
Я покладаюся на кинуті Яккельсеном зауваження.
— Смілло, — каже він, коли я сьогодні вранці застаю його в пральні. Він сидить прихилившись спиною до ізольованих труб з гарячою водою, суне в рот сигару, заховавши руки в кишені, з метою вберегти від солоного морського повітря свою персикову шкіру, яка так необхідна йому, щоб гладити зсередини жіночі стегна. — Смілло, — відповідає він на моє питання про двигун, — він величезний. Дев’ять циліндрів, кожен з яких 450 міліметрів у діаметрі, з ходом поршня в 720 міліметрів. Зроблений на заводі «Бурмайстер і Вейн», із прямим реверсом, із наддуванням. Ми рухаємося зі швидкістю 18–19 вузлів. Він побудований у шістдесятих, але відремонтований. Ми оснащені, як криголам.
47
Я — кухар. Було неможливо отримати роботу. Ви не можете уявити собі цього, фрейлейн Смілло