— Можливо, те, що Морісу захотілося швиденько тряхнутися?
Він задумливо киває.
— Щось у цьому є. Але йому подавай молоденьких дівчаток. Інтерес до зрілих жінок приходить тільки з досвідом. Я знаю, що вони хочуть скинути тебе в трюм. І добре ж придумано, га? Висота там дванадцять метрів. Виглядатиме так, ніби ти сама впала. Потім тільки зняти з тебе мішок — і все. Ось чому тебе несли так обережно. Щоб не залишити ніяких слідів.
Він просто сяє. Задоволений тим, що він усе вирахував.
— Я йду в твіндек і звідти до трапа. Через сходинки мені видно, як Моріс затягує тебе в двері. Він навіть не захекався при цьому. Ще б пак — щодня в спортивній каюті. Двісті кілограмів на силовому тренажері і двадцять п’ять кілометрів на велотренажері. Треба щось вирішувати. Адже ти для мене ніколи нічого не робила, так? Більше того, від тебе були самі неприємності. І в тобі є щось з біса, щось таке…
— Від старої діви?
— От-от. З другого боку, Моріс мені ніколи не подобався.
Він робить ефектну паузу.
— Я прихильник жінок. Тому я запалюю сигарету. Мені вас не видно — ви на платформі. Але я беру датчик у рот, видихаю, і сигналізація спрацьовує.
Він уважно дивиться на мене.
— Моріс з’являється на трапі. Море крові. Спринклери змивають її зі сходів. Маленька річка. Може вирвати. Чому вони так стараються? Що ти їм зробила, Смілло?
Мені потрібна його допомога.
— Досі мене терпіли. Все це трапилося, тільки коли я наблизилася до корми.
Він киває:
— Це завжди були володіння Верлена.
— Ходімо зараз на місток, — кажу я, — і розповімо все це Лукасу.
— Нізащо.
На обличчі у нього з’явилися червоні плями. Я чекаю. Але він майже не може говорити.
— Верлен знає, що ти сидиш на голці?
Він реагує з тим перебільшеним відчуттям власної гідності, яку іноді зустрічаєш у людей, що досягли дна.
— Це я керую наркотиками, а не вони керують мною.
— Але Верлен розгадав тебе. Він може розповісти про тебе. Чому ти так цього боїшся?
Він уважно вивчає свої теніски.
— Звідки у тебе ключ, який підходить до всіх дверей, Яккельсене?
Він мотає головою.
— Я вже була на містку, — кажу я. — З Верленом. Ми дійшли висновку, що сигналізація спрацювала сама по собі. І що я впала зі сходів з несподіванки.
— Лукас не купиться на це.
— Він нам не вірить. Але зробити нічого не може. Про тебе взагалі не було мови.
Він відчуває полегкість. Потім у нього виникає думка.
— Чому ти не сказала, що сталося?
Я повинна забезпечити собі його підтримку. Це — як спроба збудувати щось на піску.
— Мене не цікавить Верлен. Мене цікавить Терк.
На його обличчі знову паніка.
— Слухай, це набагато гірше. Я знаю, що тут діло нечисте, він — це bad news.[53]
— Я хочу знати, по що ми пливемо.
— Я ж сказав тобі, ми пливемо по наркотики.
— Ні, — кажу я. — Це не наркотики. Наркотики привозять з тропіків. З Колумбії, Бірми, Пакистану. І їх відправляють до Європи. Або США. Вони не потрапляють до Гренландії. В усякому разі, не в таких кількостях, що потрібне судно водотоннажністю чотири тисячі тонн. Той передній трюм — це спеціальне приміщення. Я ніколи нічого подібного не бачила. Воно може стерилізуватися парою. Можна регулювати склад повітря, температуру, вологість. Ти все це бачив і про все це думав. Ну і для чого це, по-твоєму?
Його руки живуть своїм життям, безпорадно і метушливо рухаючись над моїми подушками, немов пташенята, що випали з гнізда. Його рот відкривається і закривається.
— Щось живе, дитинко. Або ж це позбавлено будь-якого сенсу. Вони збираються везти щось живе.
9
Сонне відчиняє мені двері медичної каюти. На годиннику 21-ша. Я знаходжу марлеву пов’язку. Свою невпевненість він підкріплює стійкою «струнко». Тому що я жінка. Тому що він мене не розуміє. Тому що він щось намагається сказати.
— У твіндеку, коли ми прийшли з вогнегасниками, на вас було кілька пожежних ковдр.
Я змащую те місце, де зідрана шкіра, слабким розчином перекису водню. Мені не потрібно ніяких особливих дезінфікуючих засобів. Я повинна відчути, що пече, — і тоді повірю, що діє.
— Я повернувся назад. Але їх там не виявилося.
— Хтось їх, напевно, прибрав, — кажу я. — Гарна річ — порядок.
— Але вони не прибрали оце.
За спиною він тримав мокрий, складений джутовий мішок. Від Морісової крові залишилися великі бурі плями.
Я кладу пов’язку на рану. На пов’язці є щось подібне до клею, завдяки якому вона сама прилипає.