Уздовж однієї стіни стоїть чорний фарбований стіл, у який вмонтовані дві великі пласкі фарфорові раковини із змішувачами, керованими за допомогою ліктів. На столі два газових пальники і два бунзеновських пальники, всі стаціонарно підключені мідними трубами до газового крана. На столику поряд прикріплено автоклав. Лабораторні терези, pH-метр, великий фотоапарат з гармошкою на штативі, бі-фокальний мікроскоп.
Під столом — металева полиця з маленькими, глибокими ящиками. Я заглядаю в деякі з них. У картонній коробці з хімічної лабораторії «Струєр» лежать піпетки, гумові трубки, корки, скляні лопатки і лакмусовий папір. Хімічні препарати в маленьких скляних колбах. Магній, марганцевокислий калій, залізні ошурки, порошок сірки, кристали мідного купоросу. Біля стіни в дерев’яних ящиках, загорнуті в солому й картон, стоять маленькі бутлі з кислотою. Фтористоводнева кислота, соляна кислота, оцтова кислота різної концентрації.
На протилежному столі стаціонарно закріплені пластмасові кюветки, проявники, збільшувач. Я нічого не розумію. Кімната обладнана як щось середнє між музеєм «Данський акваріум» і хімічною лабораторією.
У салоні подвійні двері з фільонками. Нагадування про те, що «Кронос» був побудований з претензією на минулу елегантність п’ятдесятих, що вже тоді здавалася старомодною. Кімната розташована прямо під навігаційним містком і однакового з ним розміру, як звичайна данська вітальня з низькою стелею. У ній шість великих вікон, що виходять на носову палубу. Всі вони покриті льодом, і крізь нього проникає слабке синьо-сіре світло.
Уздовж стіни по лівому борту дерев’яні й картонні коробки без жодних написів, які утримуються на місці натягнутим між двома радіаторами фалом.
Посеред кімнати стоїть пригвинчений до підлоги стіл, у заглибленнях якого — кілька термосів. Уздовж двох стін установлені довгі робочі столи з лампами «Луксо». Маленький фотокопіювальний апарат пригвинчено до перегородки. Поряд з ним — телефакс. Полиця на стіні заставлена книгами.
Прямуючи до неї, я бачу морську карту. Вона лежить під пластиною з оргскла, що не дає віддзеркалень, тому я її не одразу помітила.
Текст на берегах відрізано, тож мені треба кілька хвилин, аби визначити, що це за карта. На морській карті материк — це деталь, одна лише лінія, контур, який пропадає в рої цифр, що позначають глибини. Потім я впізнаю мис навпроти Си-симіута. Під пластиною, по краю карти, покладено кілька невеликих фотокопій спеціальних карт. «Середньочасовий зріз від зеніту Місяця (апогей або перигей) за Гринвічем до припливу біля берегів Західної Гренландії». «Схема поверхневих течій на захід від Гренландії». «Карта секторного ділення в районі Хольстейнсборґа».
Вгорі, біля самої перегородки, лежать три фотографії. Дві з них — це чорно-білі аерофотозйомки. Третя надрукована на кольоровому принтері і схожа на фрактальну фігуру з тих, що їх описав Мандельброт.[54] На всіх у центрі один і той самий контур. Згорнута майже кільцем фігура з отвором у центрі. Немов схожий на рибку п’ятитижневий ембріон, який згорнувся навколо зябер.
Відкрити картотечні шафи не вдається — вони замкнуті. Я розглядаю книги, коли десь на поверсі відчиняються двері. Вимкнувши лампу, я примерзаю до підлоги. Відчиняються і зачиняються якісь інші двері, і стає тихо. Але поверх уже більше не здається сплячим. Десь є люди, які не сплять. Немає потреби дивитися на годинник. Часу досить, але бути тут більше в мене вже не вистачає нервів.
Я вже беруся за ручку вхідних дверей, коли чую, що хтось піднімається по трапу. Я відступаю назад у коридор. У замок вставляють ключ. На мить настає замішання, позаяк двері не замкнені. Розчинивши кухонні двері, я заходжу всередину і зачиняю їх за собою. Хтось іде коридором. Кроки здаються обережними, вивчаючими, можливо, він дивується, чому не замкнені двері, можливо, збирається обшукати весь поверх. А може, у мене галюцинації. Я змушую себе залізти на кухонний стіл і в ліфт. Засуваю двері, але зсередини їх неможливо зачинити повністю.
Двері в коридор відчиняються, запалюється світло. На підлозі, прямо навпроти тієї щілини, яку мені не вдалося затулити, стоїть Сайденфаден. Він у вуличному одязі, його волосся все ще розпатлане після прогулянки палубою. Він підходить до холодильника і зникає з мого поля зору. Лунає шипіння вуглекислого газу, і він з’являється знову. Він стоячи п’є пиво прямо з банки.
На його обличчі відбивається глибока насолода, і одночасно він закашлюється. У ту хвилину погляд його спрямований на мене, але при цьому він мене не бачить. І тут оглушливо голосно починає шуміти ліфт.