— Оце круто! Круто!
Весь комплекс перед нами освітлений ліхтарями на стовпах, розташованих обабіч від нас уздовж причалу. Навіть зараз, освітлена цим жовтим світлом, пофарбована в трав’янисто-зелений колір, з вогнями будівель удалині, маленькими електромобілями й білою дорожньою розміткою, «Ґрінленд Стар» як і раніше не схожа ні на що інше, крім як на кілька тисяч квадратних метрів сталі, постелених в Атлантичному океані.
Для мене все це не більше ніж непорозуміння. Для Яккельсена це чудове поєднання моря і передової технології.
— Так, — кажу я, — а найпрекрасніше — це те, що все можна демонтувати й упакувати за дванадцять годин.
— Але слухай, це ж перемога над морем. Тепер неважливо, яка глибина і яка погода. Тепер можна де завгодно влаштувати порт. Прямо посеред океану.
Я не педагог і не вожатий бойскаутів. У мене немає ніякої необхідності поправляти його.
— А чому її треба демонтувати, Смілло?
Можливо, через те, що я так нервую, я все ж таки відповідаю йому:
— Її побудували, коли почали видобувати нафту з дна моря біля Північної Гренландії. З того моменту, коли знайшли нафту, до початку її видобування минуло десять років. І все через лід. Спочатку вони побудували прототип того, що мало стати найбільшою і найнадійнішою буровою платформою в світі, Joint Venture «Warrior»[56] — продукт «гласності» і гренландського самоврядування, результат співпраці між США, Радянським Союзом і концерном «А. П. Меллер». Ти проходив повз бурові платформи. Знаєш, які вони завбільшки? Їх видно на відстані півсотні морських миль, і вони все ростуть і ростуть, немов всесвіт, що лине на стовпах. З пивницями й ресторанами, робочими місцями й майстернями, кінотеатрами й театрами і, нарешті, пожежними командами, і все це змонтовано на висоті дванадцяти метрів над поверхнею моря, тож навіть найбільші штормові хвилі проходять під ними. Згадай таку платформу. «Warrior» мав бути в чотири рази більший. Прототип мав висоту вісімнадцять метрів над поверхнею моря. На ньому повинні були працювати тисяча чотириста чоловік. Прототип спорудили в морі Баффіна. Коли його було побудовано, з явився айсберг. Це було передбачено. Але цей айсберг був трохи більший, ніж звичайні. Він народився десь на краю Північного Льодовитого океану. Його висота була сто метрів, і зверху він був плаский — такими звичайно бувають високі айсберги. Під водою у нього було чотириста метрів льоду, і важив він двадцять мільйонів тонн. Коли побачили, що він наближається, довелося трохи задуматися. Але у них у розпорядженні були два криголами. Їх причепили до айсберга, щоб можна було відбуксирувати його на інший курс. Течія була зовсім невелика, вітру не було. Та все ж, коли вони додали оборотів, нічого не змінилося. Нічого — айсберг рухався й далі прямо вперед. Наче він і не помічав, що його тягнуть. І він пройшов через прототип, а за ним, у воді, не залишилося ніяких інших слідів гордого проекту Joint Venture «Warrior», крім кількох нафтових плям та уламків. З того часу все устаткування для Північного Льодовитого океану робиться так, щоб його можна було упакувати за дванадцять годин. Вимога Льодового патруля. Буріння ведеться з плавучих платформ, які можуть у будь-який момент відплисти. Цей суверенний порт — не що інше, як жерстяна таця. Якби тут проходив лід, він забрав би його з собою, не лишивши й сліду. Вони тримають цю платформу тут тільки в м’які зими, коли полярний лід не піднімається, а паковий лід не спускається сюди. Вони не перемогли лід, Яккельсене. Боротьба ще й не починалася.
Він гасить сигарету. Стоїть він спиною до мене. Я не знаю, розчарований він чи йому байдуже.
— Звідки ти це знаєш, Смілло?
Коли ще тільки думали, чи не поставити на лід «Warrior», я півроку працювала в американській гідрокріолабораторії на острові Байлот, займаючись моделюванням для визначення еластичності морського льоду. Нас у групі було п’ятеро ентузіастів. Ми знали одне одного ще з двох перших конференцій приполярних народів. Коли ми влаштовували вечірки, то, захмелівши, виголошували промови про те, що вперше в одному місці зібрано п’ять гляціологів ескімоського походження. Ми говорили одне одному, що на той час ми репрезентуємо собою найкомпетентнішу в світі експертизу.
Свої найважливіші емпіричні висновки ми отримували в тазах для миття посуду. Ми наливали туди солону воду, ставили тази в лабораторні морозильники і заморожували воду до заданої товщини льоду. Ці пластини ми виносили на вулицю, клали їх на краї двох столів, навантажували їх вагами і вимірювали, наскільки вони прогнуться, поки не зламаються. Ми підключали електричні двигуни, щоб створити вібрацію ваг, і доводили, що стрясання від буріння ніяк не вплине на структуру й еластичність льоду. Ми були сповнені гордощів і наукового захоплення першовідкривачів. Тільки коли ми написали наш завершальний звіт, у якому рекомендували компаніям «А. П. Меллер», «Шелл» і «Госпетрол» почати розробку гренландських нафтових родовищ з побудованих на льоду платформ, до нас дійшло, що ми робимо. Але було вже пізно. Одна радянська компанія спроектувала «Warrior» і отримала концесію. Нас усіх п’ятьох звільнили.