Можливо, той раз і не був першим. Але саме так я це запам’ятала. Можливо, неправильно, що ми згадуємо переломні моменти нашого внутрішнього життя як щось, що відбувається в окремі, виняткові миттєвості. Можливо, закоханість, пронизливе усвідомлення того, що самі ми колись умремо, любов до снігу — насправді не несподіванка, можливо, вони наявні в нас завжди. Можливо, вони ніколи і не вмирають.
Я згадую й інший туман, здається, того ж таки літа. Мені рідко доводилося бувати у відкритому морі. Я не знайома з підводним світом. Незрозуміло, чому мене взяли з собою. Але я завжди знаю, де ми перебуваємо відносно орієнтирів на суходолі.
З цього дня мене стали брати з собою майже кожного разу.
В американській військовій лабораторії «Колдуотер» на острові Байлот були співробітники, що спеціально займалися вивченням здатності людини орієнтуватися на місцевості. Там мені попалися грубі книги і довга бібліографія статей про те, що по всій землі дмуть вітри постійних напрямів, які створюють кристали льоду під певним кутом, тож навіть за поганої видимості можна визначити сторони світу. Про те, що інший вітер, майже непомітний бриз, який віє дещо вище, в тумані дає абсолютно певне відчуття прохолоди з одного боку обличчя. Про те, що підсвідомість реєструє навіть звичайно непомітне світло. Існує теорія, згідно з якою в арктичних районах людський мозок повинен реагувати на електромагнітну турбулентність магнітного полюса Землі, що знаходиться поблизу від Буха Фелікс.
Усні доповіді про те враження, яке створює музика.
Моїм єдиним братом по духу є Ньютон. Я була схвильована, коли в університеті нам розповіли про те місце в Principia Mathematica, Книзі першій, де він, нахиливши відро з водою і використовуючи похилу поверхню, доводить, що всередині і навколо Землі, яка обертається, і Сонця, яке обертається, і танцюючих зірок, які не дозволяють знайти яку-небудь постійну точку відліку, систему координат і точку опори в житті, є Absolute Space — Абсолютний Простір, те, що залишається нерухомим, те, за що ми можемо вхопитися.
Я розцілувала би Ньютона. Пізніше я впала у відчай від критики Ернстом Махом експерименту з відром, тієї критики, яка стала основою праць Ейнштейна. Тоді я була молодша і вразливіша. Сьогодні я знаю, що вони лише хотіли показати, що аргументація Ньютона була недостатньою. Будь-яке теоретичне тлумачення — це обмеження інтуїції. Але ніхто не зміг похитнути нашу з Ньютоном упевненість в існуванні Абсолютного Простору. Ніхто не знайде шлях до Кваанаака, зарившись у праці Ейнштейна.
— А як ви самі уявляєте те, що трапилося?
Ніщо так не обеззброює, як прихильність.
— Я не знаю, — кажу я.
Це дуже близько до істини.
— Чого ви очікуєте від нас?
Тут при світлі дня, коли сніг розтав, а життя на Кніппельсбро триває і зі мною говорить ввічлива людина, всі мої заперечення постають раптом такими несерйозними. Я не знаходжу, що йому відповісти.
— Я, — каже він, — знову вивчу справу, з початку до кінця, і розгляну її в світлі того, що ви мені розповіли.
Ми сходимо вниз, і це двоякого змісту спуск. Там, унизу, на мене чекає депресія.
— Я залишив машину за рогом, — каже він.
І тут він припускається великої помилки.
— Я хочу запропонувати вам, поки ми переглядаємо справу, забрати назад свою скаргу. Щоб ми могли спокійно працювати. І з тієї ж причини: якщо журналісти звернуться до вас, ви, як мені здається, повинні відмовитися від коментарів. І не згадувати про те, що ви мені розповіли. Переадресуйте їх до поліції, скажіть, що поліція розслідує справу далі.
Я відчуваю, що червонію. Але не від збентеження. Від гніву.
Я не досконала. Мені більше подобаються сніг і лід, аніж любов. Мені легше цікавитися математикою, ніж любити своїх ближніх. Але у мене є надійне опертя в цьому житті, щось непохитне. І можна називати це здатністю орієнтуватися, можна називати це жіночою інтуїцією, можна називати це як завгодно. Я спираюся на фундамент, нижче якого опуститися не можу. Дуже може бути, що я не кращим чином влаштувала своє життя. Але я завжди — хоч би одним пальцем — відчуваю Абсолютний Простір.
Тому існує межа того, як світ може розхитуватися, як усе може йти так і сяк, перш ніж я це виявлю. Тепер у мене немає ані крихти сумніву в тому, що тут є якась загадка.
У мене немає прав водія. А якщо ти добре одягаєшся, існує дуже багато чинників, про які слід пам’ятати, щоб одночасно і їхати велосипедом, і стежити за машинами, і зберігати самоповагу, і притримувати маленький мисливський капелюшок від Вауна з Естерґаде. Отже, як правило, я йду пішки або їду автобусом.