Так і зараз, у «Білому розтині», коли прожито більш ніж півжиття. І начхати, що мені самій так і не довелося народити дитини. Я маю втіху від моря і льоду, не відчуваючи себе постійно обдуреною Творцем. Новонароджений — це те, за чим треба йти, те, що треба шукати, — північне сяйво, стовп енергії у Всесвіті. А померла дитина — це жорстокість.
Я встаю, спускаюся вниз по сходах і дзвоню в двері.
Він виходить у піжамі. Нетвердо стоячи на ногах від сну.
— Пітере, — кажу я, — мені страшно. Але все-таки я піду на це.
Він усміхається, напівпроснулий, напівсонний.
— Я так і думав, — каже він. — Я так і думав.
2
— Тридцять — біблійне число, — каже Ельза Любінґ. — Іуда отримав тридцять срібняків. Ісусові було тридцять років, коли він хрестився. У новому році минає тридцять років, як у Кріолітовому товаристві було запроваджено автоматизований бухгалтерський облік.
Третій день Різдва. Ми сидимо в тих самих кріслах. Той самий чайник стоїть на столі, ті самі підставки під філіжанками. Той самий запаморочливий краєвид з вікна, той самий білий зимовий світ. Можна подумати, що час стояв на місці. Неначе ми нерухомо просиділи тут весь минулий тиждень, а тепер хтось натиснув на кнопочку, і ми продовжуємо з того місця, де перервалися. Якби тільки не одна обставина. Схоже, що вона прийняла якесь рішення. У ній відчувається якась визначеність.
Її очі глибоко запали, і вона блідіша, ніж минулого разу, наче шлях до цього рішення коштував їй безсонних ночей.
Чи все це мені тільки здається? Можливо, вона так виглядає, бо зустрічала Різдво постом, неспанням і повторенням молитов по сімсот разів двічі на день.
— З одного боку, ці тридцять років змінили все. З другого боку, все залишилося як і раніше. Директором тоді — у п’ятдесятих і на початку шістдесятих — був таємний радник Ебель. У нього і в його дружини було по зробленому на замовлення «роллс-ройсу». Іноді один з автомобілів стояв перед входом, за кермом чекав водій у лівреї. Тоді ми розуміли, що або він, або його дружина відвідує завод. Їх самих ми ніколи не бачили. У неї був особистий салон-вагон, що стояв у Гамбурзі, кілька разів на рік його причіплювали до потяга, і вони їхали на Рів’єру. Поточні питання управління вирішував фінансовий директор, начальник відділу збуту і головний інженер Оттесен. Оттесен був завжди в лабораторії або на кар’єрі в Саккаку. Його ми теж ніколи не бачили. Начальник відділу збуту завжди роз’їжджав. Іноді він з’являвся, розсипаючи навколо себе усмішки, подарунки і фривольні анекдоти. Я пам’ятаю, що перший раз, повернувшись із Парижа після війни, він привіз із собою шовкові панчохи.
Вона сміється на думку про те, що колись могла радіти шовковим панчохам.
— Я звернула увагу, що ви теж небайдужі до одягу. З роками це минає. Останні тридцять років я ношу тільки біле. Якщо обмежити земне, можна спокійно звернутися думками до духовного.
Я нічого не відповідаю, але це зауваження заношу собі в пам’ять. Щоб пригадати його, коли я наступного разу шитиму брюки у кравця Твіллінґа на Хайнесґаде. Він збирає подібні перли.
— Це був апарат розміром 165 х 100 х 120 сантиметрів. Він працював за допомогою двох важелів. Один для континентальної грошової системи, другий для англійських фунтів і пенсів. Необхідні відомості містилися в свого роду коді з отворів у картці, що поміщалася в машину. Таким чином, відомості ставали менш доступними. Коли цифри переносять на перфокарту й переводять у код, стає важче їх розуміти. Це централізація. Так пояснив директор. Централізація завжди пов’язана з певними витратами.
У певному розумінні орієнтуватися в сучасному світі стало легше. Будь-яке явище стало інтернаціональним. Гренландська торгова компанія закрила — це було частиною процесу централізації — своє відділення на острові Максвела 1979 року. Мій брат був там мисливцем протягом десяти років. Королем острова, недоторканним, як самець-бабуїн. Закриття магазину змусило його перебратися до Упернавіка. Коли я працювала на метеорологічній станції, він підмітав причали в гавані. Через рік він повісився. Це було того року, коли відсоток самогубств у Гренландії став найвищим у світі. Гренландське міністерство писало в «Atuagagdliutit», що, схоже, важко буде поєднати необхідну централізацію і мисливський промисел. Вони не написали, що напевно далі буде ще більше самогубств. Але це малося на увазі.