— І що ви зробили? — питаю я.
— Я пішла назад і внесла цифри до звіту. Як мені сказали. Тим самим я зробила себе співучасницею. У чомусь, чого я не розуміла, і так ніколи й не зрозуміла. Я погано розпорядилася талантами. Виявилася негідною довіри.
Я розумію її. Річ не в тім, що, приховавши від неї інформацію, поставили під сумнів її компетентність. І не в тім, що їй грубо відповіли. Річ у тім, що похитнулися її ідеали порядності.
— Я розповім вам, у якому місці звіту вигулькнула ця сума.
— Дозвольте мені відгадати, — кажу я. — Вона вигулькнула в звіті про геологічну експедицію товариства на глетчер Баррен на Гела Альта біля Західного узбережжя Гренландії влітку шістдесят шостого року.
Вона дивиться на мене, примружившись.
— У звіті за дев'яносто перший рік було посилання на давнішу експедицію, — пояснюю я. — Просто.
— Тоді теж трапилося нещастя, — каже вона. — Аварія з вибуховими речовинами. Двоє з восьми учасників загинули.
Я починаю розуміти, чому вона покликала мене. Вона бачить у мені свого роду ревізора. Людину, яка, можливо, буде в змозі допомогти їй і Господові Богу перевірити не закритий до кінця фінансовий звіт від 7 січня 1967 року.
— Про що ви думаєте? — питає вона.
Що мені їй відповісти? Мої думки в хаотичному стані.
— Я думаю, — кажу я, — що глетчер Баррен, судячи з усього, нездорове місце для відвідин.
Ми просиділи якийсь час мовчки, попиваючи чай з печивом і дивлячись у вікно на засніжений і буденний світ, що лежав біля наших ніг.
Та ще до того ж із смужкою сонячного світла, що перетинає Сольсортевай і футбольне поле біля школи Дуеваєн. Але я весь час усвідомлюю, що їй ще є що сказати.
— Таємний радник помер у 1964 році, — веде вона далі. — Усі кажуть, що разом з ним померла ціла епоха в данському фінансовому житті. У своєму заповіті він зажадав, щоб його «роллс-ройс» був затоплений у Північній Атлантиці. І щоб при цьому шведський актор Єста Екман на палубі судна читав монолог Гамлета.
Я бачу перед собою цю сцену. І думаю про те, що цей похорон можна було б вважати символом політичної смерті й відродження. Із старою, неприкрашеною колоніальною політикою в Гренландії було у цей момент покінчено. Щоб почати політику 1960-х — підготовку північних данців «до сприйняття тих самих прав, які мають решта данців».
— Товариство було реорганізоване. Для нас це означало появу нового начальника відділу і двох нових співробітниць у бухгалтерії. Але найбільші зміни торкнулися науково-дослідного відділу. Адже запаси кріоліту вичерпувались. Їм весь час доводилося розробляти нові методи видобування й обробки, оскільки якість руди ставала дедалі гіршою. Але всі ми знали, до чого йдеться. Іноді під час обіду в їдальні проносилася чутка про нове родовище. Це було як раптова лихоманка. Через кілька днів ця чутка завжди спростовувалась. Раніше в лабораторії було тільки п'ять співробітників. Тепер їх стало більше. У якийсь момент їх було двадцять. Раніше на тимчасову роботу набирали додатковий штат геологів. Це часто бували фіни. Але тепер створили постійну науково-дослідну групу. 1967-го створили Консультативну науково-дослідну комісію. Це робило буденну працю більш таємничою. Нам повідомляли зовсім небагато. Але комісія була створена для пошуку нових родовищ. Вона складалася з представників деяких великих підприємств та організацій, з якими співробітничало товариство. Шведський концерн з видобування алмазів, AT «Данські надра», Геологічний інститут, «Гренландські геологічні розвідування». Це утрудняло складання звіту. Робило його складнішим через велику кількість нових гонорарів, витрати на експедиції. І весь цей час переді мною стояло нез’ясоване питання про ті 115 000 крон.
Я замислююся про те, як же їй було, з таким гіпертрофованим відчуттям цифр і вірою в порядність, щодня працювати поруч з людиною, яку підозрюєш у тому, що вона приховала порушення.
Вона сама відповідає на це питання.
— Немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв. Євангеліє від Марка, розділ четвертий, вірш двадцять другий.
Упевненість у вищій справедливості давала їй терпіння.
— 1977-го у нас з’явилися комп’ютери. Мені так і не вдалося зрозуміти їх. На моє прохання звіти як і раніше велися від руки. 1992-го я вийшла на пенсію. За три тижні до мого останнього робочого дня ми звіряли звіт. Фінансовий директор запропонував, щоб я передала цей балансовий звіт заступникові начальника відділу. Я наполягла на тому, щоб зробити його самій. Сьомого січня — рівно через двадцять п’ять років після події, про яку йшлося, — я сиділа перед звітом про експедицію, що відбулася попереднього літа на Гела Альта. Це було як знак згори. Я знайшла старий звіт. Пункт за пунктом порівняла їх. Звичайно, це виявилося важкою справою. Експедиція дев’яносто першого року фінансувалася, як це тепер заведено, через Наукову комісію. Проте мені вдалося їх звірити. Найбільшою статтею витрати дев’яносто першого року була сума 450 000 крон. Я зателефонувала до комісії і попросила специфікацію.