— Але це не так, — закінчує він.
Він випростується. У нього є інші справи. Розмова доходила кінця, так і не почавшись. Як і багато інших розмов до і після цієї.
— На тілі були сліди насильства?
Я не здивувала його. У його віці та з його родом діяльності важко чому-небудь здивуватися.
— Ніяких, — каже він.
Я сиджу, не кажучи ні слова. Завжди цікаво занурити європейця в мовчання. Для нього це порожнеча, в якій напруга наростає, стаючи нестерпною.
— Що навернуло вас на цю думку?
Тепер він випустив «фру». Я не реагую на запитання.
— Як вийшло, що ця організація з її функціями не в Гренландії? — питаю я.
— Інституту лише три роки. Раніше не існувало Гренландського центру автопсії. Державний прокурор в Готхопі, якщо виникала потреба, звертався по допомогу до Інституту судової медицини в Копенгагені. Ця організація виникла недавно і тут тимчасово. Все має переїхати до Готхопа протягом наступного року.
— А ви самі? — кажу я.
Він не звик, щоб його допитували, ще хвилина — і він перестане відповідати.
— Я очолюю Інститут арктичної медицини. Але раніше я був судовим патологоанатомом. У період організації я виконую обов’язки керівника Центру автопсії.
— Ви проводите всі судово-медичні розтини гренландців?
Я вдарила наосліп. Але це, мабуть, важкий, різаний м’яч, бо Лоєн на мить заплющує очі.
— Ні, — каже він, але тепер вимовляє слова поволі. — Я іноді допомагаю Данському центру автопсії. Щороку у них тисячі справ з усієї країни.
Я думаю про Жана П’єра Лаґерманна.
— Ви сам робили розтин?
— У нас діють певні правила, яких ми дотримуємо, за винятком абсолютно особливих випадків. Присутній один з лікарів, якому допомагає лаборант та іноді медсестра.
— Чи можна подивитися висновок про розтин?
— Ви б усе одно його не зрозуміли. А те, що ви змогли б зрозуміти, вам було б неприємно.
На мить Лоєн втрачає контроль над собою. Але одразу бере себе в руки.
— Такі висновки передаються до поліції на їх офіційний запит про результати розтину. І поліція, між іншим, підписуючи свідоцтво про смерть, ухвалює рішення, коли може відбутися похорон. Гласність у всіх питаннях стосується цивільних справ, а не кримінальних.
У запалі гри він виходить до сітки. У його голосі з’являються заспокійливі нотки.
— Зрозумійте, у будь-якому подібному випадку, де можливий бодай найменший сумнів щодо обставин нещасного випадку, поліція і ми зацікавлені в якнайсерйознішому розслідуванні. Ми обстежуємо все. І ми знаходимо все. У разі нападу абсолютно неможливо не залишити слідів. Залишаються відбитки пальців, розірваний одяг, дитина захищається, і під нігті їй потрапляють клітини шкіри. Нічого цього не було. Нічого.
Це був сетбол і матчбол. Я підіймаюся, надягаю рукавички. Він відкидається назад.
— Ми, певна річ, вивчаємо поліцейський протокол, — каже він. — По слідах було видно, що, коли це трапилося, він був на даху сам.
Я обираю довгий шлях, виходжу на середину кімнати і тут озираюся на нього. Я щось намацала, не знаю точно що. Але він уже знову на верблюді.
— Дзвоніть, коли будуть якісь питання, фру.
Минає хвилина, перш ніж голова у мене перестає паморочитися.
— У всіх нас, — кажу я, — є свої фобії. Є щось, чого ми дуже боїмося. У мене є свої. У вас напевно, коли ви знімаєте свій куленепробивний халат, теж з’являються свої страхи. Знаєте, чого боявся Ісайя? Висоти. Він вибігав на другий поверх. Але далі він повз, заплющивши очі і чіпляючись за поручні. Уявіть собі, щодня, по сходах, на лобі виступає піт, коліна трусяться, п’ять хвилин іде на те, щоб піднятися з другого на четвертий поверх. Його мати просила про те, щоб їм дали квартиру на першому поверсі, ще до того, як вони переїхали. Але ж ви знаєте — якщо ти гренландець і живеш на допомогу…
Минає якийсь час, перш ніж він відповідає.
— А проте він був на даху.
— Так, — кажу я, — був. Але, бачте, ви могли б прийти з домкратом, ви могли б пригнати плавучий кран «Геркулес», але й на метр не затягли б його на риштування. Питання, на яке я не можу відповісти, яке не дає мені спати ночами, це — що ж його туди привело?
Знову перед моїми очима постає його маленька фігурка, такою, якою я її бачила в морзі. Я не удостоїла Лоєна погляду. Я просто йду.
5
Юліана Крістіансен, Ісайїна мати, являє собою живу ілюстрацію терапевтичного ефекту, який має алкоголь. Коли вона твереза, вона холодна, замкнута і неговірка. Коли ж п’яна, вона страшенно весела і ладна танцювати.