— Поки що я покладу їх назад, моя люба, — сказав Фішер, ховаючи футляр у задню кишеню свого фрака. — Мені довелося поводитися дуже обережно, коли я їхав сюди. Майте на увазі, що це три знаменитих африканських діаманти, що називаються «летючими зірками», через те, що їх уже неодноразово викрадали. Усі великі злочинці полюють за ними, та й звичайні люди на вулиці чи в готелі, зрозуміло, не відмовилися б від них. У мене могли вкрасти діаманти дорогою сюди. Це було цілком можливо.
— Я б сказав, цілком природно, — сердито зауважив молодий чоловік у червоній краватці. — І я нікого не звинуватив би у цьому. Коли люди просять хліба, а ви не даєте їм навіть каменя, я думаю, вони мають право самі взяти собі цей камінь.
— Не смійте так говорити! — з незрозумілою запальністю вигукнула дівчина. — Ви кажете так лише з того часу, як стали цим жахливим… ну, як це називається? Як називають людину, яка готова обійматися з сажотрусом?
— Святим, — сказав отець Браун.
— Я вважаю, — заперечив пан Леопольд, поблажливо усміхаючись, — що Рубі має на увазі соціалістів.
— Радикал — це зовсім не той, хто хворіє на радикуліт, — зауважив Крук з деяким роздратуванням, — а консерватор зовсім не консервує фрукти. Можу вас запевнити, що і соціалісти абсолютно не рвуться приятелювати із сажотрусами. Соціаліст — це людина, яка хоче, щоб усі димарі були почищені й щоб усім сажотрусам платили за їхню роботу.
— Але яка вважає, — тихо додав священик, — що ваша власна сажа вам не належить.
Крук глянув на нього з цікавістю і навіть із повагою.
— Кому може знадобитися моя сажа? — запитав він.
— Декому, може, і знадобиться, — відповів Браун серйозно. — Кажуть, наприклад, що нею користуються садівники. А сам я одного разу на Різдво приніс чимало радості шістьом дітлахам, які чекали на Санта-Клауса, саме за допомогою сажі, застосувавши її як зовнішній засіб.
— Як цікаво! — вигукнула Рубі. — Якби повторити це!
Енергійний канадець пан Блаунт підвищив свій і без того гучний голос, приєднуючись до пропозиції племінниці; здивований фінансист теж підвищив голос, висловлюючи рішуче несхвалення, але тут хтось постукав у вхідні двері. Священик відчинив їх, і перед очима присутніх знову постав сад з араукарією і вічнозеленими деревами, котрі тепер уже темніли на тлі розкішно-бузкового заходу. Цей краєвид, неначе вставлений в раму розчинених дверей, був настільки мальовничим і незвичайним, що скидався на театральну декорацію. Кілька секунд ніхто навіть не звертав уваги на людину, що зупинилася на порозі. Це був, мабуть, звичайний посильний у запорошеному витертому пальті. Простягаючи листа, він запитав:
— Хто з вас пан Блаунт, джентльмени?
Пан Блаунт здригнувся і затнувся, так і не закінчивши своєї схвальної тиради. Зі здивованим виразом він надірвав конверт і став читати листа, обличчя його спочатку спохмурніло, потім просвітліло, і він звернувся до свого зятя і господаря.
— Мені дуже неприємно завдавати вам стільки клопоту, полковнику, — почав він з веселою церемонністю Нового Світу, — але чи не зловживатиму я вашою гостинністю, якщо увечері до мене завітає сюди у справі один мій давній приятель? Утім ви, напевно, чули про нього — це Флоріан, уславлений французький акробат і комік. Я познайомився з ним багато років тому на Дикому Заході (він канадець за походженням). А тепер у нього до мене є якась справа, поки що, хоч убий, не знаю яка.
— Звісно, любий, — приязно відповів полковник, — запрошуйте кого завгодно. Він, без сумніву, буде доречний.
— Флоріан вимастить собі обличчя сажею, якщо ви це маєте на увазі, — сміючись, вигукнув Блаунт, — і всім наставить синців під очима. Я особисто не заперечую, я людина проста і люблю веселу стародавню пантоміму, у якій герой сідає на власний циліндр.
— Тільки не на мій, — з гідністю втрутився пан Фішер.
— Ну гаразд, гаразд, — весело заступився Крук, — не будемо сваритися. Людина на циліндрі — це ще не найнизькопробніший жарт!
Неприязнь до молодика у червоній краватці, спричинена його грабіжницькими переконаннями і неприхованим залицянням до гарненької хрещениці, спонукала Фішера зауважити саркастично-наказовим тоном:
— Не сумніваюся, що вам відомі й низькопробніші жарти. Чи не наведете ви нам приклад хоча б одного з них?
— Будь ласка, циліндр на людині, — відповів соціаліст.
— Годі! — вигукнув канадець з добродушністю істинного варвара. — Не варто псувати свято. Давайте-но сьогодні порозважаємо товариство. Ми не будемо мазати обличчя сажею і сідати на капелюхи, якщо вам це не до душі, але вигадаємо ще щось у такому стилі. Чому б нам не розіграти справжню стародавню англійську пантоміму — з паяцом, Коломбіною[17] та усім іншим? Я бачив таку виставу перед від'їздом з Англії, коли мені було років зо дванадцять, і у мене залишилися про неї спогади яскраві, немов іскри багаття. А коли я минулого року повернувся, виявилося, що пантомім уже не ставлять. Показують лише плаксиві чарівні казки. Я хочу бачити хорошу бійку, розпечену кочергу, полісмена, з якого роблять сосиску, а мені підносять принцес, що базікають при місячному світлі, синіх птахів та інші нісенітниці. Синя Борода — ось це для мене, та й він мені найбільше подобається в образі Панталоне.[18]
— Я усією душею підтримую пропозицію зробити з полісмена сосиску, — сказав Джон Крук, — це набагато вдаліша ілюстрація соціалізму, аніж та, яку тут нещодавно наводили. Але вистава — справа, звичайно ж, надто складна.
— Та що ви! — у захваті вигукнув пан Блаунт. — Влаштувати арлекінаду? Немає нічого простішого! По-перше, можна верзти будь-які відсебеньки, а по-друге, на реквізит і декорації згодиться різне домашнє начиння — столи, вішаки, кошики для білизни і всяке таке інше.
— А й справді, — Крук пожвавився і почав ходити кімнатою. — От тільки боюся, що мені не вдасться роздобути поліцейський мундир. Давненько я не вбивав полісменів.
Блаунт на мить замислився і раптом ляснув себе по стегну.
— Роздобудемо! — вигукнув він. Тут у листі є телефон Флоріана, а він знає всіх костюмерів Лондона. Я зателефоную йому і попрошу захопити з собою костюм полісмена.
І він кинувся до телефона.
— О, як це чудово, хрещений, — Рубі була готова танцювати від радості, — я буду Коломбіною, а ви — Панталоне.
Мільйонер випростався і завмер у величній позі язичницького божества.
— Гадаю, моя люба, — сухо промовив він, — вам краще пошукати когось іншого на роль Панталоне.
— Я можу бути Панталоне, якщо забажаєш, — вперше і востаннє втрутився в розмову полковник Адамс, вийнявши з рота сигару.
— Вам за це варто пам'ятник поставити, — вигукнув канадець із сяючим обличчям, повертаючись від телефона. — Ну ось, все і влаштовано. Пан Крук буде клоуном — він журналіст, а отже, знає всі заяложені жарти. Я можу бути Арлекіном — для цього потрібні лише довгі ноги і вміння стрибати. Мій друг Флоріан сказав мені зараз, що дорогою роздобуде костюм полісмена і переодягнеться в нього. Виставу можна влаштувати тут, у цьому передпокої, а публіку ми розсадимо на сходах. Вхідні двері будуть тлом; якщо їх зачинити, отримаємо інтер'єр англійського будиночка, а відчинивши — освітлений місяцем сад. Їй-Богу, все влаштовується, неначе за помахом чарівної палички.
І, вихопивши з кишені крейду, принесену з більярдної, він провів на підлозі межу, відокремивши уявну сцену.
Як їм вдалося підготувати впродовж такого короткого терміну цю хай навіть і безглузду виставу — залишається загадкою. Але вони взялися за справу з тим безрозсудним завзяттям, яке виникає, коли в оселі панує юність. А того вечора в будинку жила юність, хоча й не всі, ймовірно, здогадалися, у чиїх очах і чиїх серцях вона палала. Як завжди буває у таких випадках, задумка ставала все безглуздішою попри всю буржуазну респектабельність її походження. Коломбіна була чарівною у своєму широченному криноліні, що підозріло нагадував великий абажур з вітальні. Паяц і Панталоне набілили собі обличчя борошном, роздобутим у кухаря, і нафарбували щоки рум'янами, теж позиченими у когось із домашніх, хто побажав (як і личить істинному благодійнику-християнину) залишитися невідомим. Арлекіна, вже зодягненого в костюм зі сріблястої фольги, повитягуваної з коробок для сигар, не без зусиль вдалося зупинити у момент, коли він ледве не розбив старовинну кришталеву люстру, намагаючись прикрасити себе її блискучими підвісками. Він, напевно, так і не відмовився б від цього задуму, якби Рубі десь не відкопала для нього підроблені діаманти, що прикрашали колись на маскараді костюм Діамантової Королеви. До речі, її дядечко Джеймс Блаунт так розійшовся, що його годі було вгамувати; він поводився, неначе пустотливий школяр. Натягнув на отця Брауна паперову ослячу голову, а той не лише терпляче зніс це, а ще й винайшов якийсь спосіб ворушити її вухами. Блаунт зробив також спробу причепити ослиний хвіст до фалд фрака пана Леопольда Фішера, але цього разу його витівка була сприйнята не настільки прихильно.
17
Коломбіна — персонаж комедії дель арте, прислуга, зазвичай Панталоне або лікаря, яка бере участь у розвитку інтриги.
18
Панталоне — також один із персонажів комедії дель арте, котрий є центром інтриги і завжди стає жертвою, найчастіше свого слуги Арлекіна.