— Я завжди знав, що — рано чи пізно — це трапиться, — гучно і з належною ввічливістю промовив він. — Мій бідолашний господар цькував мене за те, що я ношу чорне, але я постійно відповідав йому, що мушу бути будь-коли готовим до його похорону. — І він розвів руками у чорних рукавицях.
— Сержанте, — сказав інспектор Гілдер, з відразою поглянувши на ті руки, — чому ви досі не наділи кайданки на цього дуже небезпечного пройдисвіта?
— Але, пане, — відповів сержант усе з тим самим допитливим виразом обличчя, — я не розумію, на якій підставі?
— Що ви цим хочете сказати? — суворо запитав інспектор. — Хіба ж ви його не заарештували?
Слабкий глузливий посміх з'явився на зіщуленому роті, а свист рейсового потяга, що саме минав будинок, лише додав ситуації гостроти.
— За що, пане? — поспитав зніяковілий сержант. — Він сам з'явився у наш відділок в Хайґейті,[36] здав усі гроші свого господаря під нагляд інспектора Робінсона і вже виходив геть, коли ми запропонували підвезти його.
Гілдер із ваганням і недовірою поглянув на прислужника:
— Навіщо, хай йому дідько, ви це зробили? — запитав він Магнуса.
— Щоб вони не потрапили у злочинні руки, ясна річ, — миролюбно відповів слуга в чорних рукавицях.
— Але навіщо ж було забирати гроші пана Аарона з його будинку? Варто було довірити їх його родині — нехай би вони там зберігалися, — наполягав інспектор.
Рев, стукіт і дзенькіт наступного потяга заглушили останні його слова. Але навіть крізь цей пекельний гуркіт, який періодично стрясав бідолашний будинок, кожен склад Магнусової відповіді було так чітко чутно, як удар дзвона:
— У мене немає підстав довіряти родині пана Аарона.
Усі знерухоміли від здивування і раптом, на рівні якогось підсвідомого сприйняття, відчули присутність когось нового: Мертон байдуже поглянув убік і за плечем в отця Брауна побачив бліде обличчя господаревої доньки. Вона була все ще молодою і красивою, у срібно-сірому вбранні, але волосся її було таке пелехате і вицвіле, що подекуди здавалося сивим.
— Пильнуй, що кажеш, — непривітно гаркнув до Мертона Ройс, — якщо не хочеш налякати панну Армстронґ.
— Сподіваюся, що я цього не зробив, — чистим голосом промовив прислуга.
Хоча було помітно, що представниця прекрасної статі тремтіла, неабияк спантеличивши кожного, Магнус продовжував:
— Я вже звик до тремору панни Армстронґ. Вона роками вже так дрижить. Хтось каже, що від холоду, хтось — що від страху, а я певен, що вона тремтить зі злості й ненависті, які влаштували шабаш сьогодні вранці. Якби не я, то вона та її коханець були б уже далеко з тими грошима. Відколи мій господар заборонив їй виходити заміж за отого поганого пияка…
— Припиніть, — дуже строго вигукнув Гілдер. — Нам не потрібні ваші сімейні історії та підозри. Якщо у вас немає конкретних доказів, то ваші думки…
— Заждіть, зараз буде вам конкретний доказ, — перебив його Магнус своїм разючим акцентом. — Можете віддати мене під суд, пане інспекторе, і там я скажу ту саму правду. А вона така: відразу після того, як старого викинули з вікна, я побіг на горище і застав там його зомлілу доньку, що лежала на підлозі із закривавленим кинджалом у руці. Дозвольте мені вручити його вам як речовий доказ.
Він вийняв із поздовжньої кишені довгий ніж з роговою ручкою, на якому виднілася кров, і церемонно вручив його сержантові. Тоді відступив і по-китайськи широко посміхнувся.
Мертон відчув, що його скоро знудить від вигляду того чорного слуги, він прошепотів до Гілдера:
— Ви, звичайно, вислухаєте, що проти цього звинувачення має панна Армстронґ?
Несподівано отець Браун швидко підвів голову, і всі побачили його посвіжіле, ніби щойно вмите, обличчя.
— Так, але чому ви вважаєте, що панна Армстронґ має щось проти цього? — запитав він, випромінюючи саму невинність.
Дівчина злякано скрикнула, і всі подивилися на неї. Вона застигла, як паралізована, а на її схованому в безбарвному волоссі обличчі з’явився вираз неприхованого здивування. Вона важко дихала, немов їй накинули зашморга на шию.
— Цей чоловік, — поважно сказав пан Гілдер, — стверджує, що після вбивства застав вас непритомною і з ножем у руці.
— Він каже правду, — сказала Аліса.
Не встигла вона відповісти, як всі побачили, що до них іде, нахиливши вперед свою велику голову, Патрик Ройс.
— Що ж, перед тим, як ви візьметеся за мене, я із задоволенням візьмуся за нього, — тільки й сказав він.
Його могутнє плече хитнулося, і він залізним кулачиськом заїхав Магнусові в його монголоїдне обличчя; той упав на траву, мов підкошений. Кілька поліцейських вмить наділи на Ройса кайданки, а решті здалося, що все у цій справі перевернулося догори ногами і цілий світ — не що інше, як беззмістовна арлекінада.
— Жодних самосудів, — владно вигукнув інспектор Гілдер, — бо я заарештую вас за напад на людину.
— За це ви мене не заарештуєте, — відповів секретар голосом, що звучав, немов чавунний гонг, — ви мене заарештуєте за вбивство.
Гілдер кинув тривожний погляд на нокаутованого, але, оскільки той уже сидів і витирав залишки крові з цілком непошкодженого обличчя, лише спитав Ройса:
— Що ви маєте на увазі?
— Цей негідник має рацію в тому, — пояснив Ройс, — що панна Армстронґ зомліла з ножем у руці. Але він бреше, що вона схопила ніж для того, щоб убити батька. Навпаки, вона це зробила, щоб його захистити.
— Отже, щоб захистити, — повільно повторив інспектор Гілдер. — Але від кого?
— Та від мене, — відповів секретар убитого.
Аліса збентежено зиркнула на нього, а тоді мовила грудним голосом:
— Незважаючи на все, Патрику, я рада, що ти такий відчайдух.
— Ходімо на горище, і я покажу вам, як було здійснено це трикляте вбивство.
Секретар мешкав на горищі, хоча воно було замалим для такого велетня, як він. Там, справді, як свідчили залишені сліди, розігралася жахлива драма. Посередині, на підлозі, лежав великокаліберний револьвер так, як його кинули; ліворуч від нього валялася пляшка віскі, відкоркована, але не спорожнена. Скатертина на столику була стягнута і зім'ята, а через все підвіконня тягнувся шматок тієї самої мотузки, що заплуталася на нозі у небіжчика. Дві розбиті вази лежали на полиці каміна й одна — на килимку.
— Я був напідпитку, — сказав Ройс, і ця простота передчасно постарілого чоловіка викликала враження ніяковості дитини, якій уперше сказали «не можна» — Вам про мене відомо все, — хрипко продовжував він, — кожен з вас знає мою історію, яка може закінчитися так само, як і почалася. Колись я був розумною людиною і міг би стати щасливим. Армстронґ порятував мене від барів та ресторанів, чим зберіг залишки здорового глузду і тіла — бідолаха завжди був добрим до мене. Єдине, що він мені не дозволяв, це одружитися з Алісою, хоча всі казали, що в цьому він мав рацію. Що ж, судіть самі, я в деталі вдаватися не збираюся. Он туди, в куток, закотилася моя недопита пляшка віскі, а ось, на килимку, лежить мій вистріляний револьвер. На трупі ви бачили мотузок із моєї скрині, а з оцього вікна його викинуто. Немає сенсу давати роботу детективам, аби вони докопувалися до причин цієї трагедії: вони цілком банальні, як і все у цім світі. Я заслуговую шибениці й, слава Богу, на цьому все й закінчиться.
Делікатно зітхнувши, поліцейські оточили безборонного велетня, готуючись вивести його геть, але цьому завадив отець Браун, який сів навпочіпки на килим у дверному проході й, здавалося, заглибився у дивну молитву. Як особа, що безсторонньо ставилася до реакції на неї у мирському оточенні, він застиг у тому положенні, лише повернув до товариства своє кругловиде обличчя, набувши кумедної схожості з віслюком, у якого людська голова.
36
Хайґейт — мальовничий район на півночі Лондона з розкішними особняками багатих людей