Абу-ль-Фарадж Мар-Гіваргіз Юхан Бар-Иврая
Перекладач: Євген Варда
Джерело: З книги: Абу-ль-Фарадж. Смішні оповідки. К.:Дніпро, 1972
Вперше цей твір було опубліковано на http://www.ukrlib.com
З передмови Абу-ль-Фараджа
...Я б хотів, щоб у цій книзі були зібрані оповідки, які освіжатимуть розум і вибавлятимуть у серцях горе та смуток.
Нехай вона буде втіхою для страждальців, цілющим бальзамом для людей з розбитим серцем, путівником для любителів настанов і кращим другом для шанувальників жарту.
Збираючи ці оповідки, я не відкидав нічого, вартого пам'яті. I хоч би хто був мій читач — прибічник правдивої віри1, мусульманин, єврей, арамієць2 або хто інший, і чи має він жвавий розум, чи саму лиш хитрість, а нехай кожен візьме з цієї книги те, що йому до душі, нехай зірве ту троянду, яка йому найбільше до вподоби.
Кожну оповідку поміщено по сусідству зі схожою. Кожен розділ об'єднує цілу низку споріднених сюжетів. До того ж усі розділи написано вельми стисло.
Розділ, в якому йдеться про невдах, диваків і недоумкуватих
1. Скромне прохання
Один дивак звів очі до неба та й молиться:
— О боже, пошли мені тисячу туманів3. Обіцяю, що сто туманів я віддам жебракам.
Довго він чекав на ласку божу, та коли зрозумів, що це марно, став молитися так:
— О боже, якщо ти не ймеш мені віри, то подаруй мені дев'ятсот туманів, а сто віддай сам кому схочеш.
2. Аби згода
Хтось запитав, чи може сімдесятип'ятирічний дід мати дитину. Йому відповіли:
— Так, якщо має молодого сусіду і той згодиться.
3. Коли буде горе
Одна вагітна жінка каже чоловікові:
— Не приведи господи, щоб дитина вродилася схожою на тебе, бо ж буде он яка погана на виду.
— Не приведи господи, — відповідає чоловік, — як дитина вродиться не схожою на мене, бо тоді я відправлю тебе до того, на кого вона буде схожа.
4. Щоб осел не знав
Господар розгнівався на свого осла і поклявся, що не дасть йому вівса. Настав вечір, і господареві стало жалко тварини. Тоді він покликав сина:
— Насип ослові вівса, тільки не кажи йому, що це я звелів.
5. Щира вдячність
До одного господаря завітав сусіда поздоровити його з народженням сина. Господар вислухав його і відповів:
— Я вельми вдячний богові і тобі, що ви зробили мене батьком одного сина.
6. Справедливий гнів
У свято батько одягнув маленькому синові червоний капелюшок, посадив його на плечі і пішов до церкви. На церковному подвір'ї батько чимось захопився, а потім згадав про сина, та коли огледівся, ніде його не помітив. Став він запитувати людей, чи не бачив хто маленького хлопчика в червоному капелюшку. Йому сказали, що син у нього на плечах. Батько розгнівався, зсадив хлопчика і кілька разів тьопнув, приказуючи:
— Скільки я тобі говорив: не заходь далеко,
7. Свіжий лід
Один чоловік прийшов на базар купити льоду. Знайшовши потрібну крамницю, запитався господаря:
— Чи є в тебе лід свіжий?
— Є,— відповів господар. — Але дорожчий за несвіжий.
— Тоді, — попрохав покупець, — дай мені старого льоду для родини й челяді та трохи свіжого на мій шлунок...
8. Півень знає, що робить
Якось запитали, чому півень стоїть на одній нозі. Відповідь була така:
— Бо коли підніме обидві ноги, то впаде.
9. Господня заповідь
Сталося так, що батько сів до столу пізніше за синів. Ті допалися до страви, і він залишився голодний. Тоді батько і сказав дітям:
— Не забувайте заповідь господню, яка вчить поважати батьків. Якщо ви мене й вилаєте, я не прогніваюся на вас. Але не буде вам прощення, якщо сядете їсти раніше за мене.
10. Не тоді писано
Однн багатий чоловік холодного зимового дня прийшов до міста. Одягпутий він був тепло, а зверху накинув ще й халат. Вулицею трапився йому бідняк.
— Дай мені свій халат зігрітися,— озвався неборака,— адже Ісус велів віддати й сорочку тому, хто попросить хламиду.
— Хай упаде на мене кара Ісусова,— відповів багатий,— але він оповістив цю заповідь в Єрусалимі, а там тепліше, ніж у нашому місті. Крім того, заповідь писано влітку, а не взимку.
11. Сусідські взаємини
Сидів господар зі своїм гостем на подвір'ї і вечеряв. Раптом через дах перелетів камінь і впав поряд. Господар звелів дружині злізти на дах і подивитися, чи не зайшло сонце. Через півгодини вона повернулася і сказала, що сонце зайшло. Гостя це дуже здивувало, і він запитав:
— Адже ти знаєш, що сонце вже зайшло, то навіщо посилав дружину на дах?
— Слушні твої слова. Я тому послав її на дах, що сусіди хотіли бачити її. Якби я цього не зробив, то вони кидали б нам на голови каміння до самого ранку.