— Боже милостивий, — мурмотів він, плямкаючи. — Я ніколи не знав, що таке апетит, поки не потрапив у цю подорож.
Спраг і Стайн застали бенкет у розпалі.
— Чого ми затримуємось? — незадоволено спитав Спраг. — Чи, може, ви зовсім не збираєтесь вирушати?
Замість відповіді Малий ще глибше запустив ложку, облизав її і передав Кітові. Слуги мовчали, поки не спорожнили горщика.
— Авжеж, ми тут не сиділи без діла, — сказав Малий, витираючи рота рукою. — Ми тут не валандались, і вам тепер нема чого їсти. І все це з моєї вини!
— Ми вже поснідали в одному з наметів, — швидко промовив Стайн.
— Я так і думав, — буркнув Малий.
— Ну от. Ви вже наїлися, і можна рушати, — підганяв Спраг.
— Ондечки човен, — огризнувся Малий. — Він давно навантажений. Що ж іще треба?
— Сісти в човен і відштовхнутись. Ходімо.
Господарі сіли в човен, а Кіт і Малий заходилися його штовхати. Коли вода стала заливати халяви, хлопці теж повлазили до човна. Але пани не наготували весел, і човен знову прибило до берега. Так було разів шість.
Малий розсердився, сів на корму, взяв за щоку кусень тютюнової жуйки і задумався. Кіт виливав воду з човна, а двоє панів лише лаялися.
— Якщо виконуватимете мої накази, я зсуну човна, — заявив Спраг.
Та не, встиг він злізти з човна, як змок по пояс.
— Треба отаборитись і розкласти вогнище, — сказав Спраг, коли човна знову кинуло на берег. — Я змерз.
— Не бійтеся, — глузливо сказав Стайн. — Інші ж люди виїхали, хоч змокли більше, ніж ви. Тепер я спробую вести човна.
Але він теж змок і, клацаючи зубами, став вимагати, щоб негайно розклали багаття.
— Вас же тільки трошки покропило, — помстився Спраг, теж цокотячи зубами. — Рушаймо, хлопці.
— Малий, витягніть мою торбу з одежею та розкладіть багаття! — звелів Стайн.
— Не робіть цього! — гукнув Спраг.
Малий поглядав то на одного, то на другого, але не рухався.
— Він служить мені і мусить коритися моїм наказам! — зауважив Стайн. — Малий, тягніть мішок на берег!
Малий скорився. Спраг лишився в човні, тремтячи від холоду. Не одержуючи ніяких наказів, Кіт з насолодою відпочивав.
— Коли капітани сваряться — пароплав стоїть, — промимрив він собі під ніс.
— Що ви сказали? — запитав Спраг.
— Я завжди розмовляю сам із собою. Це моя звичка, — відповів Кіт.
Господар суворо глянув на нього, і, надувшись, сидів у човні ще кілька хвилин. Потім сказав:
— Витягніть, Смоку, і мого мішка та допоможіть розкласти багаття. Ми залишаємось до ранку.
Вітер не вщухав і на другий день. Озеро Ліндерман було не що інше, як гірська розколина, наповнена водою. Вітер, налітаючи як очманілий, то дув сильними поривами, то раптом майже стихав.
— Якщо ви добре штовхнете, то я, можливо, виведу човна, — сказав Кіт, коли всі налагодились вирушати.
— Хіба ви розумієтесь на цьому? — тиркнув Стайн.
— Анітрошечки, — відповів Кіт.
Уперше в житті Кіт працював за гроші, але зразу затямив собі правила дисципліни. Слухняно і жваво брав він участь у численних спробах знятися з берега.
— А як ви думаєте це зробити? — засапавшись, промовив жалібно Спраг.
— Ось сядьте та відпочиньте, поки вітер хоч трохи вщухне. Ну, а тоді веслуйте з усієї сили.
Хоч яка проста була ця думка, але він перший її висловив. Їм пощастило відчалити і першого разу. Прип'яли ковдру до щогли, і човен рушив. Стайн і Спраг одразу повеселішали. Малий, всупереч своєму хронічному песимізмові, був веселий хлопець, а Кіт — занадто захоплений, щоб почувати себе незадоволеним. Спраг ледве витримав чверть години біля стерна, потім благально глянув на Кіта, і той змінив його.
— У мене дуже потомились руки, — бубонів Спраг, виправдовуючись.
— Мабуть, ви ніколи не їли ведмедини? — співчутливо запитав Кіт.
— Що ви, в біса, хочете сказати?
— О, нічого. Мені просто цікаво знати.
Але за спиною свого господаря Кіт помітив задоволену посмішку Малого. Той зрозумів жарт.
Кіт виявив стільки спритності, що двоє грошових мішків, які самі гидували працею, призначили його керманичем. Малий був не менш задоволений і залюбки взявся куховарити.
Між озерами Ліндерман і Бенет був волок. Легко навантажений човен перетягли через маленький, але бурхливий струмок, що сполучав озера, і тут Кіт багато чого навчився в справі судноплавства. А вантаж довелося переносити самим, Стайн і Спраг кудись зникли, їхні слуги згаяли два дні і тяжко натрудили собі спини, переносячи вантаж. Так було й далі. Кіт і Малий працювали до знесилля, а їхні господарі нічого не робили та ще й вимагали всіляких особистих послуг.