— Справді, — погодився Малий. Він підсунув свої мокасини ближче до вогню і хвилину подумав. — Слухай-но, Смоку. До Доусона ще сотні миль. Якщо ми не хочемо замерзнути, то мусимо щось робити.
Кіт глянув на товариша і нічого не сказав.
— І навіщо ми з ними зв'язалися! — бурчав Малий. — Коверзувати й тринькати гроші вони вміють, а так — це справді діти. Коли ми хочемо дістатися Доусона, не треба їх слухати.
Вони перезирнулись.
— Гаразд! — сказав Кіт і на знак згоди потис йому руку.
Вночі, ще задовго до світанку, Малий почав гукати.
— Вилазьте! — ревів він. — Виходьте, ви, сплюхи! Ось ваша кава! Ковтайте її швидше! Ми збираємось вирушати!
Хоч Стайн і Спраг бурчали й хникали, та змушені були рушити в дорогу значно раніше, ніж звикли. Вітер дужчав, обличчя мандрівників вкрилося інеєм, а весла зовсім обважніли від криги. Чотири години вони боролись — один на кермі, другий збивав кригу, а двоє на веслах. Північно-західний берег маячів усе. ближче і ближче. Але вітер ставав несамовитим, і Спраг нарешті відмовився гребти. Малий ухопив весло, хоч його тільки-но змінили.
— Рубайте кригу! — кинув він, передаючи Спрагу сокиру.
— Яка з цього користь? — заскиглив той. — Все одно нічого не вдіємо. Давайте повернемо.
— Вперед! — скомандував Малий. — Рубайте кригу. А коли відпочинете, зміните мене.
Нарешті ціною нелюдських зусиль вони наблизились до берега. Але скрізь були гострі скелі, що не давали пристати.
— Я ж вам казав! — простогнав Спраг.
— Нічого путнього ви не казали! — відповів Малий.
— Вертаймося назад!
Ніхто не відповів. Кіт погнав човна вздовж неприступного берега. Часом вони посувались не більше як на фут, а траплялося й так, що два-три помахи весла тільки-тільки утримували човен на місці. Кіт намагався підбадьорити легкодухих панів. Він їм доводив, що човни, які добилися до цього берега, ніколи не верталися назад. Значить, вони знаходили десь пристановище. Так вони гребли ще годину, другу.
— Якби всю ту силу, яку нагуляли, жлуктячи каву в ліжках, ви вклали у веслування, то ми б давно вже доїхали, — підбадьорював Малий. — А то ви тільки вдаєте, що гребете.
Через кілька хвилин Спраг кинув своє несло.
— Більше не можу! — захникав він.
— Так само й ми, — відповів Кіт, що ладен був плакати або мордувати когось. — Але ж ми працюємо.
— Тоді повертайте човна.
— Малий, коли він не хоче гребти, то візьми у нього весло! — звелів Кіт.
— Гаразд, — відповів той. — А він хай рубає кригу.
Але Спраг відмовився передати весло. Стайн теж перестав гребти, і човна вітром погнало назад.
— Повертайте, Смоку, — звелів Спраг.
Тут Кіт, що ні разу за своє життя не вилаяв людини, сердито вигукнув:
— Щоб вас чорти забрали! Беріть весло і гребіть!
Бувають такі хвилини, коли люди забувають про все, чому їх навчила цивілізація, і така хвилина настала. Кожний дійшов краю. Спраг скинув рукавицю, витяг револьвер і направив його на стерничого. Це було нове відчуття для Кіта. Ніхто ще не наставляв на нього зброї. Але виявилося, що це зовсім не страшно. Ніби то була найзвичайніша у світі річ.
— Якщо ви не сховаєте револьвера, — сказав Кіт, — то я одберу його і скручу вам в'язи.
— Якщо ви не повернете човна, — відповів Спраг, — то я застрелю вас.
Тут втрутився Малий. Він кинув рубати кригу і став з сокирою позаду Спрага.
— Стріляйте! — гримнув він, замахуючись сокирою. — Мені так і кортить розколоти вам голову!
— Але ж це бунт! — підскочив Стайн. — Ви наймалися, щоб коритися нашим наказам.
Малий обернувся до нього.
— Вам теж дістанеться, слинько поросячий! Ось дайте мені покінчити з цим паном!
— Спраге, — сказав Кіт, — я даю вам тридцять секунд, щоб заховати зброю і взятися за весла.
Спраг завагався, потім, істерично сміючись, сховав зброю і наліг на весла.
Дві години вони, дюйм за дюймом, прокладали собі шлях вздовж непривітних скель. Кіт уже боявся, чи не зробив він помилки, відмовившись вернутися назад. І коли він уже ладен був повернути стерно, вони натрапили на вузьку протоку, не більш як двадцять футів завширшки; протока вела у спокійну бухту, захищену од вітру. Це була гавань, де знайшли собі притулок човни, що вирушили раніш. Мандрівники злізли на похилий берег, і поки хазяї лежали знесилені в човні. Кіт і Малий нап'яли намета, розклали багаття й заходилися куховарити.
— Що значить поросячий слинько? — запитав Кіт.