Коні пришвидшили біг, а коли взяли підвищення, царевич знову повернувся до воєводи.
— Замість мене у постіль поклала інше немовля, мене ж одвезли до одного знатного боярина, де я ріс і виховувався. Потім віддали у монастир, це коли Годунов уже знищив підставну особу. А як дізнався він, що я живий, довелось тікати з монастиря в монастир, а тоді на Україну. Довго шукав я свого хрещеного батька, доки не прийшов до князя Адама Вишневецького...
Юрій Мнішек увесь час мовчав, підкреслено шанобливо слухаючи царственого гостя.
Хоч і мав царевич багатий одяг та пишне оточення, але вродою він не відзначався, щоб не звинуватили автора в художньому домислі, дамо слово найґрунтовнішому знавцеві періоду смути в московській державі Миколі Костомарову. В тритомній історії московської смути, виданій майже півтора віку тому, він так описує зовнішність лжецаревича:
«Років двадцяти, худорлявий, невеликого зросту, з русявим волоссям, лице у нього круглувате, некрасиве, смугляве, великий розплюснутий ніс, під носом бородавка, голубі очі відбивали якусь задуму, голос його був приємним, говорив він складно і піднесено».
Царевич не забув сказати воєводі, що його признав якийсь литовець, слуга канцлера Льва Сапега, котрий бачив його в Угличі.
Мнішек проте знав.
Царевич хвалився далі:
— Донесли мені вірні люді, що багато московських бояр визнають мене і з нетерпінням чекають на московській землі. Донське козацтво теж за мене!..
Мнішек схвально махав головою, сяючи приязною усмішкою. Він знав, що Дмитрій зв'язується з різними людьми, щоб допомогли йому здобути московський престол, а також відправив одного з монахів, з яким прийшов на Україну, до донців — ті ненавиділи Годунова за утиски козаків.
Самозванець і не підозрював, що його привезено у «місто королівських добр», віддане під управу Мнішека, з наказу Сигизмунда, щоб вивчити, хто він є. Та особа самозванця підходила королеві у будь-якому вияві, бо він давав йому реальну змогу для нападу на московську державу.
Шляхетський почет тримався на відстані і не заважав їхній розмові.
— Пан воєвода має знати, що я мало прожив, але труднощів мав доволі. Їх вистачило б на багатьох!
Мнішек ствердно кивав головою. Біографію царевича він знав, хоч Дмитрій її суттєво доповнював. Відданий він був на виховання боярському синові Богдану Отреп'єву, убитому якимсь литвином на одній із московських слобідок. З дитинства хлопець тягнувся до грамоти. А коли лишився по монастирях, то його посадив за книгу патріарх Іов, був він у нього тривалий час за письмоводителя[52], не раз ходив з ним у царську думу. А коли від одного монаха Дмитрій дізнався про своє царське походження, і про те пішов розголос, його кинули у Кирилів монастир. Звідти утік він до Галича, далі в Муром. У Борисоглібському монастирі настоятель дав йому коня для повернення в Москву, та він подався на Україну.
Мнішек бачив, що оповідач був людиною досить здібною, запальної і вразливої вдачі. І манери мав аж ніяк не чернецькі. Непокоїло, що Дмитрій набагато старший від того, котрого зарізали в Угличі. Та це, зрештою, не суттєво.
Мнішек нарешті перервав мовчанку.
— Вашій світлості треба знайти підтримку у кардинала[53] Рангоні, папського нунція у Кракові. Кардинал має вплив на його королівську моць.
— Ми обов'язково напишемо Рангоні. Сьогодні ж!..
Далі вони рухались мовчки, на підвищеннях, об'їжджаючи смереки, разом їхати не випадало. Мнішек, де міг, пропускав царевича вперед. Хто він насправді, цей загадковий царевич? Тільки не розстрига Гришка. Почувалося, що той добре вихований і багато знав. Навряд, щоб виріс він у боярській родині, у нього звички не жителя московського краю. Може, син когось із московських вельмож, що втекли до Польщі за Іоанна? Як Глинський! А може, він дійсно побочний син Стефана Баторія, подейкують і таке. Тільки не вихованець московських монастирів, як він ото переконує. Бо чому б, якщо його хтось порятував у дитинстві і так вишукано виховав, він стільки блукав, як жебрак, по Україні?! Впливові рятівники могли б віддати дійсного царевича на виховання навіть королеві!..
Карпати були поруч. Почет невідступно рухався за Мнішеком та його царственим гостем. Природа вражала своєю красою. На рідколіссі та заливних луках не ходила хліборобська рука, лише зрідка траплялися гурти худоби з поодинокими пастухами.
52
53