— На, читай! — передав Томилу.
Той довго сопів.
«Антоній Грекович, розстрига і злочинець віри нашої, котрий іменується протопопом київським, не допускав молитись в церкві божій святій Софії за стародавнім звичаєм... Так ми принизливо і покірно просимо, аби ваша милість оному розстризі допускати рачил[243]... ми за церкву нашу східну і за віру грецьку голови свої бихми маємо покласти, оного[244] розстигу як пса убити мали б, а ми боронити словом нашим рицарським обецуєм».
Томило важко замовк, але одразу і буркнув:
— Добре сказано, пане полковнику. Хіба «принизливо і покірно» не треба.
Сагайдачний не чекав такої оцінки, він був настроєний критичніше. Та й звертання свого помічника йому не подобались.
— Зрештою, мені король дав клейноди[245]!
— Може, й не обрали, що король дав гетьманські клейноди. На Січі не люблять підігравати королям!
Сагайдачний мовчав, хоч те і йому боліло.
Томило знову ухопив супліку, цей раз тривожно.
— Чекайте, січовики попереджають нас про орду. Ось послухайте: «Іж цар кримський іде на Колзобаші з такою силою великою, певне, в землі його королівської милості, і не рач вашій милості бути безпечними, а в обережності радимо бути». Виходить, знову орда?..
Сагайдачний теж стривожився, за своїми кривдами він не помітив попередження.
— А Михайло Мишко нас не попередив, скурвий син. Старшини, ладнайте полк! Томило, піджени хлопців, котрі на виготовленні органчиків[246], таких нам би побільше!
— Буде зроблено, пане полковнику.
Сагайдачний вибухнув, але не злобливо:
— Заладив — полковнику, полковнику. Швидко ти забув про моє гетьманство!
— Вибачай, пане полковнику!
І надовго замовк.
Старшини знали, треба чекати, доки Сагайдачний перегорить. Йшло до того, раз сказав так примирливо.
Розговорились про «гуляй-города» у московському війську, тобто рухомі дубові фортечки на возах, а в них стрільці біля бійниць. Козаки теж щось замишляють.
— Поїхали до арсеналу, глянемо, що там хлопці вигадали!
Коні стояли осідланими. Старшини скакали в сідла, щоб не відстати від Сагайдачного, який уже виїздив за ворота. Шлях тримали на дальні печери.
На виїзді до Печерська Сагайдачний заходився пасти очима вліво вулиці.
— Погляньте, яка брава молодичка!
Старшини переглянулись — полковник став оживати.
На радах у полковника Левко сидів тепер часто, того вимагала його неспокійна служба. Сагайдачний не помилився — його роботу чи потягли б інші, набагато досвідченіші.
Нащо його лишив полковник — Левко не знав. Говорили про безчинства кількамісячної ватаги[247] Григорія Пашкевича, що осіла під Житомиром і не давала спокою по всьому краю — ні дворянським маєткам, ні випадковим перехожим, що траплялися на їхньому шляху.
— Розумію, тебе не можна відривати від гарячої справи — читав виписки з гродських книг, яке сваволенство чинить Пашкевич. Але передай на кілька тижнів сотню комусь із своїх — ти мені отак потрібен на іншій ділянці! Як людина, що була в московському доході і знає тамошні краї. Зрештою, як вихованець запорізької школи — грамотна людина. Пана Жолкевського сьогодні в Києві нема, він десь з королем. Під Смоленськом чи, може, під Москвою. Словом, треба його знайти. Доконче[248]...
Пояснив сотнику навіщо... Київський козацький полк дуже порідів, а питанням реєстру відає воєвода.
— Підвоєвода Холоневський дуже обмежений і полохливий за вдачею. Підписувати новий реєстр він не захотів. Воєвода Жолкевський може пробути в московському поході роки, а козаків на місце полеглих мені треба сьогодні. Маємо дані — на Україну вже іде орда. Ти маєш знайти Жолкевського і одержати його підпис. Коли треба — вирвати. Візьми з собою напарника — дороги сьогодні неспокійні...
Через два дні Розтопча з Андрієм Губою виїхали з Києва і подалися на північ.
Тушинський стан
У самозванця з'явився сильний конкурент, московський трон вирішив захопити польський король Сигизмунд. Для видимості він афішував як претендента на престол свого сина королевича Владислава, але то була ширма для здійснення королівських намірів. Восени 1609 року король уже був під Смоленськом, пішов завойовувати московську державу, звідти послав він до Тушинського табору двох своїх комісарів — вимагав, щоб поляки переходили в його стан.
244
1. Уживається для вказування на що-небудь, відмінне від чогось іншого; той, інший.
2. Уживається для вказування на що-небудь щойно згадане або відоме; той, той самий.
245
1. заст. Коштовності, самоцвіти.
2. тільки мн., іст. Знаки влади, регалії.
247
1. Велика група людей; юрба, товариство.
2. Організована збройна група.
3. заст. Артіль рибалок.
4. Отара овець або стадо дрібної худоби; зграя звірів.
248