Пропозиція короля викликала сильне занепокоєння ляхів, вони вирішили, що Сигизмунд хоче відняти їхні нагороди і вигоди. Особливо заперечував князь Ружинський, гетьман військових сил самозванця, повновладний господар тушинського стану.
Ружинський радить триматися самозванця — візьмемо Москву, матимемо вигоду, ні з ким не ділячись. Однак більшість ляхів вирішили служити королеві, а не самозванцеві. Вони покинули Молчанова, хоч немало торгувалися з королем, щоб той їм добре заплатив.
Обстановка склалася критичною. Що лишалось робити московському люду, котрого зібралося в таборі теж чимало? А ханові Касимовському і його татарам? А отаману Заруцькому з його донськими козаками?
Водночас, що буде тепер з православною вірою? Тушинці навіть відправили послів до короля, вимагали, щоб Владислав забезпечив непорушність православ'я.
Відчуваючи, що підтримки у нього нема, Молчанов вирішив покинути табір. Він переодягається в селянський одяг і на санях для перевезення гною втікає до Калуги, щоб звідти, заручившись підтримкою населення, боротися з ляхами, які йому зрадили.
Кілька днів після його зникнення у тушинському стані тривала паніка, до самозванця послали посольство. Молчанов листовно закликав тушивців їхати до Калуги, привезти також царицю, обіцяє за те щедру винагороду.
Лист вразив. Марина, розпустивши коси, зі сльозами на очах бігала по табору, від намету до намету, умовляла бути вірними її чоловікові і вирушати до Калуги. Неустрашима, сильна волею, вона не зупинялася ні перед чим, навіть коли її вчинки суперечили жіночій цноті.
— Тримайтесь царя Дмитрія, і ви отримаєте більше, ніж від короля, коли оволодієте Москвою!..
Ці слова переконували.
Хоч становище Марини Мнішек було досить драматичним. Кілька разів писала вона батькові та іншим родичам, описувала труднощі свого життя. Особливо трагічно звучали її слова в листі до короля:
«Думаю, ні над ким так не поглумилася доля, як наді мною. З шляхетського роду підняла вона мене на трон московський, а звідти жорстоко кинула на саме дно. Пішли нові випробовування, ба, навіть якісь надії, щоб потішити мене деякою свободою. Нині я в стані, гіршому від рабського, недостойному моєї гідності».
Хоч Марина була переконана у своїх правах на московський трон, навіть безвідносно до Молчанова — адже вона коронована і присягала московській державі.
Багато тушинців повірило Марині. До того ж у війську короля треба підкорятися дисципліні, а у тушинському стані можна робити, що кому заманеться. Особливо виступали проти короля донські козаки на чолі із Заруцьким, прихильником Марини.
Донці пішли на Калугу, правда, без Заруцького. Ружинський наздогнав їх і розгромив — кого знищив, хто повернувся назад.
Марина написала лист до польських лицарів і на коні втекла з табору, переодягнувшись у гусарський одяг. Її супроводжували служниця і кілька сот донських козаків.
Наступного ранку знайшли її лист. «Я змушена покинути вас, — писала вона, — тікаючи від принижень і бід. Не пощадили ви мою добру славу і гідність, дану мені від бога. У розмовах порівнювали мене з безчесними жінками, глумилися наді мною. Не дай бог, щоб хтось мною торгував і видавав тому, хто на мене немає прав. Залишившись без рідних, без приятелів, без підданих і без захисту, віддавшись у печалі своєму богу, я змушена їхати до свого чоловіка. Свідчу богом, що не відступлюся від захисту власної гідності. Будучи царицею московською, я не можу стати знову польською шляхтянкою, не можу вірити лицарству, котре, шануючи честь і славу, забуло присягу».
Самозванець відокремився від поляків, які скомпрометували себе перед московським людом. Приїхавши до Калуги, він зупинився у загородньому монастирі і послав до міста ченців. Ті сповістили населення, що приїхав цар, що польський король готує йому погибель, бо цар не уступає королеві Смоленськ і сіверські землі, і готовий покласти голову за православ'я і московську державу.
Самозванця зустріли з хлібом-сіллю, воздали йому царські почесті. Однак з поверненням в Тушино у нього не виходило. Навіть лист, написаний Марині, перехопив Ружинський.
Все складалося невдало. Марина збилася з шляху і потрапила до Сапеги. Тушинцям треба було або йти до короля, або втікати з-під Москви. Гроші король давати не збирався.
Лицарство зібрало коло, щоб вирішити, що їм робити.
Тим часом на Дмитрів, куди потрапила Марина, успішно наступає московське військо, шляхетські ряди захиталися. Марина вибирається на фортечну стіну і на виду у ворогів соромить оборонців: