Выбрать главу

Про інока Київської лаври Ісаія Копинського чула вона давно, той по запрошенню брати упорядкував два прилуцьких монастиря в маєтностях Вишневецьких, тож саме його отця, сумлінного і благочестивого, запросила княгиня заснувати межигірський монастир.

Отрош Покрова передав інока прямо в руки княгині Раїни — красивій молодій жінці у багатому молдавському одязі, їй тоді ще не виповнилось і трьох десятків літ.

Княгиня вклонилася монахові і приклалась до його руки. Інок Ісаія поблагословив княгиню.

Сагайдачний

Російський уряд вирішив послати військо звільнити захоплений польськими інтервентами[260] Смоленськ. Сейм ухвалив похід на Росію, очолити його мав королевич Владислав. Але не були забезпечені тили — бунтувала Україна. Тому частина коронного війська на чолі з королевичем Владиславом вирушила на Москву, інших Станіслав Жолкевський повів на Брацлавщину. Почувши про наближення турків, той повернув до Дністра. Там уклав мир з турками, щоб зберегти сили для розгрому козаків. Магнати вирішили знищити повстале козацтво, котре зібралося під Білою Церквою. Король визначив комісарів, які мали привести козацтво «до порядку і послуху». Жолкевський виступив з коронним військом та ополченням до Паволочі. Та козаків вони зненацька не захопили, ті уже рухались назустріч шляхті.

Військо зупинилось на річці Узені, неподалік Білої Церкви. Шляхта не зважилась вступити в бій, козаків зібралося понад десять тисяч, мали вони вогнепальну зброю, гармати. Рядове козацтво було настроєне рішуче, рвалося до бою.

Магнати хитрували, вирішили вступити у переговори з козаками, послали до них своїх представників. Козаки вимагали вести переговори відкрито, на козацькій раді; пани схиляли доручити переговори провести козацькій старшині. Сагайдачний зі старшинами пішли на те і прибули в польський табір. Зайшла мова про збільшення реєстру, про те, що реєстровці мали лишитись на королівських володіннях, а приватні землі покинути, що покозачені повстанці повинні були повернутися до своїх панів.

і Сагайдачний, якого обрали гетьманом реєстру, та старшина прийняли висунуті Жолкевським умови і підписали декларацію. Зобов'язувались нести службу на Запоріжжі і стримувати козацьку стихію.

Вирішили підписати угоду, коли розійдуться козаки, які зібралися під Білою Церквою. Більше того, посилили залогу з реєстровців, що несли сторожову службу на Хортиці, спалили частину козацьких чайок.

Це була зрада козацьких інтересів, хоч Жолкевський і згодився збільшити реєстр до трьох тисяч козаків. Козаки не мали тепер права ходити на море, починати війни з турками і татарами, всі їхні чайки мали бути спалені. Водночас їм заборонили обирати гетьмана, а лише старшого, якого затверджував польський коронний гетьман.

Ці репресивні заходи викликали масове невдоволення козацтва.

Тим часом загони королевича Владислава і гетьмана Ходкевича прорвалися на російську землю. Навесні 1618 року вони підійшли до Москви, бої йшли в районі Арбатських воріт. Приступ москвичі відбили, інтервенти відкотилися до Калуги.

Королівська авантюра з лжедмитріями, що розтягнулася майже на два десятиліття, остаточно виснажила Річ Посполиту. У грудні 1618 року під Калугою було підписане тривале перемир'я, хоч до Польщі таки відійшло чимало російських земель.

Під кінець магнатам вдалося втягнути в неї Сагайдачного, і гетьман вочевидь побачив, якою непопулярною була вона між козаків. Славу, яку зажив він в останніх морських походах, особливо в 1616 році при здобутті Кафи, гетьман остаточно розгубив у московському поході.

Гетьман давно не виходив зі свого двору, що нижче Софи, так уже повелося — тільки невдачі — ховався від усього світу до світлиці, що виходила вікнами у старий сад з грушею, яка всихає, та розхитаним столиком під нею.

Багато днів і ночей шукав вихід і не знаходив. Відчував, що усе рветься, як прогнилі сіті.

Він лишався в довір'ї польського уряду. Більше того, король загравав з ним, називав своїм другом, оголосив його родині і нащадкам «прихильність, заступництво і опікунство». То не дивно, під його рукою кілька десятків тисяч козаків, у короля немає стільки! Сагайдачний добре знав ціну дружби батька єзуїтів, найпідступнішого у світі племені!

вернуться

260

ІНТЕРВЕНТ, а, чол. Організатор, учасник інтервенції; агресор, загарбник.