Він ходив у московський похід, бо підлеглий короля і має йому служити. Докори совісті не мучили, хоч сумніви, звичайно, були. Давно думав, що московський цар, очевидно, ближчий Україні від його королівської моці. Козацтву, навіть низовому. Та де той цар, як з ним вступити у спілку — кінчається друге десятиліття, а государя, котрий узяв би московську державу в свої руки, нема і нема!..
Сагайдачний не у захопленні і від низовиків, хоч і був неодноразово їхнім гетьманом. Надто ненадійною виявилась гетьманська влада над ними, людом відважним, гарячим і свавільним. З реєстровцями ладити простіше, хоч і тут існували проблеми.
Багато шкодив Жолкевський, особливо відтоді, як став коронним гетьманом. Він не приховував своєї зневаги до українців, до козацтва, підкреслено не визнавав їхніх бойових якостей. І на Брацлавщину подався гамувати козаків, хоч, коли на те, то справа польного гетьмана, а не коронного. Дорікають тим, що він, Сагайдачний, у Сухій Вільшанці під Білою Церквою спасував перед Жолкевським, дорікають за Кураківські пункти. А що робити, коли він підлеглий короля, ним призначений гетьман реєстру і має виконувати його волю?! Служив би і московському царю, австрійському цісарю — виконував би їхню волю. Ставлення до унії — тут у нього своя точка зору, і він чинить, виходячи з переконань!..
Майнула думка, яка останнім часом приходила не вперше. Щоб остудити обстановку, розігнати хмари, що зібралися над ним, треба вчинити похід, успішний похід. Переможців не судять!..
Сагайдачний гукнув джуру:
— Передай Таранусі, хай на ранок збере старшину — ідемо до Трахтемирова. А полкового обозного до мене!..
Старий Томило у походи уже не ходив, на його місці уже кілька років стояв Левко Розтопча.
Джура подався виконувати доручення гетьмана.
Доля йшла проти гетьмана — у новому поході на Перекоп він отримав поразку. Гнилі сіті рвалися далі: доки реєстровці ходили до Криму, на Січі запорожці вибрали нового гетьмана — Яцка Бородавку. Жолкевський назвав того «найнебезпечнішим січовиком і найбунтівливішим із них». До низовиків приєдналася реєстрова залога на Січі, утворилося два козацьких табори, низове військо і реєстровці, очолювані різними гетьманами.
Братство
Біля Богоявленської церкви, відтоді як пані Гулевичівна 14 жовтня 1615 року подарувала під Братський монастир святого Василя школу та притулок для прихожан східної віри свій подольський двір з присадибною землею, за якихось чотири роки виросло ціле церковне містечко — коло школи звели бурсу, велику трапезну та управу братства. Фундаторами братства стали Іов Борецький та гетьман реєстрових козаків Петро Конашевич Сагайдачний. Борецький ще як був ректором робив школу на зразок львівської, мала вона п'ять класів, віддав їй чотири роки своєї неусипної діяльності, крім звичайних предметів — богослов'я, діалектики, риторики — вихованці учили чотири мови: слав'янську, грецьку, латинську, польську. Учні за порадою Сагайдачного вивчали сім вільних наук, особливо риторику та діалектику, писали вірші, увесь вільний час віддавали музиці, уніати навіть переманювали кращих співаків до себе. Викладання релігійних предметів йшло з ухилом боротьби проти католиків та уніатів, багато уваги приділяли латині.
Галшка Гулевичівна, шляхетно вихована та високоосвічена людина, з перших днів стала куратором школи, часто відвідувала бурсу, де жили спудеї, особливо менші класи, щоразу з'являлася в школі по суботніх днях, коли учні повторювали вивчене за тиждень та слухали моральні бесіди.
Київське братство було доступним для всіх станів, до нього зараховувалися навіть жінки, хоч на загальні збори їх не допускали. Вступали до братства після присяги, кожен братчик мав право голосу. Чотири рази на рік влаштовувались урочисті літургії по живих і померлих братчиках, після них давали обіди, на які запрошувались старці і паломники. Братчики мали допомагати одне одному в біді, жити в мирі і дружбі, відвідувати хворих, ходити на похорон. Ті, хто ухилявся, підлягали штрафу.
Богоявленський монастир знаходився в тісних зв'язках з лаврою, його першим ігуменом став Ісаія Копинський, котрий нещодавно помандрував на лівобережжя.
Лешці, мабуть, назавжди запам'ятались наповнені страхом великі очі пані Галшки, коли вона з'явилася опівночі в їхньому дворі.