На честь царевича
Палати воєводи позад ратуші. Над ними висока ґонтова покрівля в два уступи з багатьма суховими вікнами, а центральний шпиль, як і на дрогобицьких воротах, із золотою маківкою.
Головний вхід до палацу під фронтоном[58] на колонах прикрашений гербом Мнішеків — пучком пір'я. За великим ґанком — коридор, хоч конем по ньому ганяй, там завжди крутилася різна прислуга. Далі бенкетний зал, за ним ще кілька залів і нарешті анфілади[59] кімнат, де двері і вікна з вітражами[60], навіть стелі розмальовані позолотою. Оксамитові завіси з бахромою, велетенські картини у золочених рамах і всюди килими — на підлозі, на стінах, на лавах і навіть на столах.
У палаці ще багато житлових кімнат для гостей меншого рангу та прислуги. На бенкети приїздило безліч дрібної шляхти, тих розміщували в офіцинах[61] прямо на соломі.
Після прогулянки в Карпати Мнішек дав бенкет на честь царевича. Господар у дорогих оксамитах зустрічав гостей на ґанкові, сам проводив до парадних кімнат, де жив і царевич Дмитрій.
Ударив дзвін між палацом і офіциною, до бенкетного залу повалили гості. Господарі навіть у коридорі услали підлогу пахучими травами, у повітрі розносились благовонні журіння.
Маршалок[62] впускав гостей до залу по реєстру. Поруч стояли поважні слуги — один тримав таз, другий із дрібного глека лив гостям на руки благовонну воду, ще двоє подавали вишивані рушники.
Оркестр грав урочисті мелодії.
У голові трьох рядів столів возсідали найпочесніші гості — царевич Дмитрій, Мнішеки та Вишневецькі з членами родин, їхній одяг випромінювався самоцвітами та дорогоцінностями, блиск тонув у сяйві золотих і срібних кубків, чар, великого і малого посуду.
У центрі уваги перебував, звичайно, царевич, він те відчував і знаходився в стані збудження і красномовності. Ніяковів, розгублювався саме тоді, як ловив на собі погляди панни Марини.
— Hex жиє його королівська моць! — проголосив перший тост господар, і всі його підтримали.
Підчаший та інші розпорядники бенкету керували слугами, ті метушилися коло гостей, розливаючи напої, здіймаючи один за другим вишиті настільники[63] разом з опорожненим посудом. Гамір і викрики охмелілих гостей поступово приглушували музику. Вельможі змагались, спорожнюючи чаші, деяких слуги уже розносили по кімнатах. Особливо шуміли кінці столів, де сиділа дрібна шляхта. Не було там срібла та золота, і страви подавалися в простих блюдах, і їли вони олов'яними ложками, без ножів та виделок, до того ж переважно м'ясні страви, розраховані на простолюд. Проте гонору там не бракувало.
— Пан Владек йде з царевичем на Московію?
— Най добре платить царевич — всі підемо!
— Віват царевичу!
Підіймаючи кубки, наповнені старим венгерським, шляхта проголошувала йому здравицю.
Коли зняли четвертий настільник, на стіл заходилися ставити кондитерські вироби — цукрові міста, дерева з солодощів, шоколадні істоти.
Дивовижно оздобленим виявився головний стіл — перед царевичем виріс московський кремль із позолоченими баштами церков та спостережних веж, на золотому блюді йому піднесли трон з двоголовим орлом та мономахову шапку.
Царевичу те відверто подобалось, він заходився розповідати про підступи невдалого реформатора Годунова, про його непопулярність між бояр, а тоді й про своє становище.
— Кір і Ромул теж починали пастухами, а тоді заснували царські династії, заклали великі держави!
Слухачі ствердно кивали головами і захоплено шепотіли:
— Істинний царевич — одразу видно!
— Московський люд грубий і темний, а царевич знав навіть древню історію!
— І риторику! Яка красномовність!..
Оркестр заграв полонез[64], дами залишали стіл і виходили попарно з кавалерами до середини залу. Царевич жадібно спостерігав за панною Мариною, у вечірньому наряді була вона ще прекраснішою. Скільки грації та енергії!
Сказав їй про те, коли після танцю проходила мимо.
— Ваша світлість такий люб'язний! — ковзнула лукавим поглядом.
Згадалася її репліка, кинута напередодні:
— Ваша світлість православної віри?!
Він зрозумів її докір. Та ради неї ладен був змінити свою віру на іншу.
Панна Марина ще раз глянула на царевича. Ще тоді, на прогулянці в Карпатах, вона зрозуміла, що доля підкинула їй подарунок, і віддавати його нікому не збиралась.
58
59
60
62
1. іст. Голова сейму в Польщі.
2. У дореволюційній Росії — представник дворянства, якого обирали на губернських і повітових зборах і який керував становими справами дворянства; предводитель дворянства.
3. заст. Дворецький у польському поміщицькому домі.
64