Тримаючи хлопця за руку, пішли вниз садиби. Відповідав на синові питання, а думками ще був на аудієнції у пана старости. Ляхи ой як бояться козаків. На останньому сеймі навіть Януш Острозький кричав, що нереєстрові занадто на себе беруть. А як приєднаються до них селяни, то голову, яку підняло козацтво, треба буде відрубувати. Князь знав, що говорив. Селяни масово кидають своїх панів і втікають на Низ.
— Навіть суботівські підсусідки! — поглянув невдоволено на той бік яру.
Вчув кінський тупіт і повернув голову. На чигиринській дорозі появився вершник, підстароста розпізнав козака зі старостинської варти.
— Знову несе! — буркнув сердито, не випускаючи синової руки.
І підстароста подумав про Сагайдачного, йому Хмельницький шкоди не чинитиме, якщо той піде до порогів навіть всупереч волі короля.
Підстароста наказав Нечипору готуватися до походу.
Трохи історії
Історики розповідають так. Вони приїхали до Кракова, а наступного ранку лжецаревича відвідав Рангоні і мав з ним довгу розмову. Сказав, що король йому допоможе, якщо він прийме протегування [86] папи і з'єднається з римсько-католицькою церквою.
Що було робити самозванцеві? Якщо відмовиться, допомоги чекати нічого, можуть навіть видати Годунову. І руки Марини тоді не бачити!
Він погодився. Нунцій Рангоні висвячує його в лоно католицької церкви і визнає царевичем. Королівський секретар Чиллі розповідає, що царевич приїздить до Рангоні і в його домашній церкві в присутності багатьох (в тому числі і Чиллі) обіцяв єдність з римською церквою.
За іншою легендою, самозванець, боячись помсти московських людей, переодягався в жебрацький одяг, прикривав лице і в такий спосіб пробирався в єзуїтський дім, щоб прийняти католицьку віру.
Рангоні влаштовує Лжедмитрію зустріч з королем, на аудієнції вів він себе недостойно, цілував королівську руку.
Сигизмунд зважав на опір православних вельмож, особливо Острозького. Боявся він також розгнівати свого великого сусіда — московську державу, вона, якщо король порушить перемир'я, могла піти на союз зі Швецією.
Самозванець розповів про себе, потім король виставив його за двері, порадився з Рангоні і сказав:
— Ми тебе визнаємо князем Дмитрієм, ми повірили тому, що ти розповів, і призначаємо тобі утримання сорок тисяч злотих на рік. З цього часу знаходишся ти під нашим заступництвом і можеш вільно поводитися з нашими підданими, якщо матимеш таку потребу...
Нунцій вручив лист Лжедмитрію від папи, той теж благословляв самозванця та призначив єзуїта Савицького, котрий мав вивчити його догматів [87] римсько-католицької церкви.
Король просив, щоб самозванцеві допоміг і краківський єпископ Бернард Мацієвський, родич Юрія Мнішека, а також таємно зняв оплату на королівську казну зі своїх самбірських маєтностей, щоб допомогти тим самозванцеві зібрати ратне [88] ополчення.
За це Лжедмитрій під присягою пообіцяв передати Короні Смоленськ і Сіверську землю, гарантував вічне об'єднання московської і польської держав, будівництво костелів, обіцяв допустити в Москву єзуїтів та інше католицьке духовенство, а також сприяти Сигизмундові в придбанні шведської корони.
Згадані умови таємно утримувалися під замком у королівського секретаря Болі. Про царевича король написав лише канцлеру і коронному гетьману Замойському. Канцлер Замойський поставився до лжецаревича негативно, сказав, що не вірить у його царське походження і був проти допомоги без згоди сейму.
На Подолі
Кучний і гомінкий Поділ, що заліз під зривище Верхнього міста, у вилучину Дніпра та його притоки Почайни, доходив до самої пристані. Був він другим після Верхнього міста житловим районом Києва, а по кількості ремісників та чорноробів переважав усі. Забудований здебільшого дерев'яними спорудами, а над ними здіймалися величаві громади храмів та різних громадських споруд зі шпилями, вони уже простояли віки і стоятимуть до великої пожежі 1614 року. Виділявся поміж усього того Борисоглібський монастир, той, що при ньому діяла відома на усе покордоння Богоявленська школа. Поблизу Житнього ринку майже під Замковою горою зводились кам'яні гамазеї[89] братів Лозків, київського підчашого та мозирського маршалка, це крім тих маєтностей, що мали вони на Куренівці. У саму зелень виярку між горою і гамазеями залізла благенька садиба надвірного козака київського воєводи Тимка Таранухи та його нечисленного роду — дружини Лешки та годованця Левка Розтопчі. Загублений у старому садові будиночок, повітка, де стояли коні та хоронилося різне збіжжя, скирта сіна під самими гамазеями — ото і все, що мали господарі двору.
86
87
1. Положення релігійного віровчення, що визнається за незаперечну, вічну, незмінну, «богом дану» істину.
89