— І не думала, що воно так складно! — зізналася щиро. Ішла до своєї хати, як у пустку. Коли вони уже повернуться з того проклятого Самбора, чого їх так довго нема?!
Усе валилося з рук, навіть їсти не захотіла.
У Самборі
Після приїзду з Кракова царевич Дмитрій збирає у воєводських палатах щось на зразок рицарського кола, характерного для шляхетської Польщі того часу. Були присутні Вишневецький, Мнішек та його сини, багато різної шляхти. Її аж розпирало від цікавості.
— Що вони привезли з Кракова? — запитав Левко якогось шляхтича при повній зброї.
— Тепер уже почуємо!..
Самозванець намагався видатись діяльним, хоч у його поведінці помітна була і розгубленість. Звідкись стало відомо, що князь Збаразький очолити ополчення відмовився, ба, навіть не захотів приїхати до Самбора, не дуже енергійно вів себе і Мнішек.
Царевич Дмитрій вийшов на коло, хоч військової вправності у нього не вистачало:
— Ми оголошуємо похід проти московської держави, проти Бориса Годунова, котрий підступом захопив наш трон, — голос царевича часто зривався. — Ми написали грамоту до московського люду, підданих наших — кличемо їх одійти від Бориса і визнати законного царя!
Левко, який стояв у глибині залу, читав ту грамоту. Поширювалася вона на Україні, проникла і в московську державу. Її роздавали проїжджим і перехожим на вулицях, по дорогах, везли в міста і села, через московський кордон.
— До нас прибули із Дону отамани Корела і Нежакож, за ними рухається до московських кордонів вісім тисяч молодців. Ми послали на Дін пана Свірського, щоб підняв і решту козаків. Всі, хто піде з нами, готуйтесь до героїчних подвигів — днями вирушаємо!..
На площі коло ратуші, по вулицях Самбора аж клекотіло, містечко нагадувало військовий табір, шляхта забила усі щілини, розкинули намети навіть на площі напроти ратуші. Сідел, кінські обладунки, зброю, навіть продуктів і зброї дістати стало неможливо. Та до Самбора продовжував іти різний збрід, любителі легкої наживи. Вони вчиняли різні бешкети[90], грабували населення.
Царевич обіцяв рушенцям щедру винагороду. Левко зі своїми козаками зголосилися у московський похід першими, вони потрапили у сотню царевича. Відколи Левко відійшов до шляхти, котра ішла у московський похід, його закрутило у такій круговерті, що він загубив лік дням і ночам.
Козаки зажурились, ходили як у воду опущені.
— Плакала тепер наша домівка!
— І надовго.
— А я одружуватись збирався!..
У кав'ярні Левко розповідав Таранусі про настрої козаків, той слухав його неуважно, відставивши кухля. Він одержав теж невеселе завдання, мав супроводжувати шляхетське рушення до московського кордону, але без збройних сутичок, бо те не сподобається королеві. До того ж ідею походу підтримують такі вельможі, з якими князь Острозький має рахуватись! Нащо ж тоді його, Таранухи з надвірними козаками, супровід ополчення?!
Здає князь Василь-Костянтин. А яким нетерпимим був він при запроваджені унії! До Бресту привів тоді десяток тисяч надвірних козаків. А як виступав проти короля з-за арешту протосинкела Никифора. Прямо в королівських покоях, при Сигизмундові і сенаторах!
Покинули кав'ярню, що нижче костелу, і пішли до козаків, котрі чекали їх під деревами коло якогось громадського приміщення.
Як рушенці першої сотні, люди Левка знали багато, були навіть свідками подій, що відбувалися у покоях царевича.
Монах Варлаам, котрий прийшов із самозванцем з московської землі, добрався до Кракова і оголосив королю, що людина, яку привозив до нього сандомирський воєвода, — звичайний монах-розстрига Гришка Отреп'єв. Варлааму не повірили і відправили до Самбора. Слідом за ним приїхав до Самбора і боярський син Яків Пихачов, теж обличитель[91] царевича Дмитрія.
Куди вони поділись, Левко довгий час не знав, царевич оголосив своїй охороні, що їх підіслав Годунов. Пізніше виявилось, що Пихачова стратили, а Варлаама кинули до в'язниці.
Одна пригода мало не скінчилася для молодого Розтопчі трагічно. Як дізнався він пізніше, до Самбора проникло двоє слуг царя Бориса, щоб убити самозванця. Вони вступили в ополчення і прикинулись ревними друзями царевича. Після Кракова той осмілів, вечорами часто відвідував покої панни Марини.
90
1. Грубий, непристойний вчинок, сварка, колотнеча; безчинство, буча.
2. Велика ганьба, сором; безчестя.