Князь задумався, не помічав навіть людей, котрі заходили до зали. Потім наче прокинувся, обвів далеким поглядом тих, що всідалися на простих лавах. Кожного з присутніх він знав: прийшли його вихованці, випускники Острозької академії або ті, кого він, київський воєвода, не один рік збирав до Києва. Люди, які мали продовжити його справу, його боротьбу. З ким, питаєте? Із нелюбим йому козацтвом? Вони на таке не підуть! Але унію громитимуть нещадно, запекло. Вірив їм, як не вірив своїм дітям.
— Радий побаченню у дружному колі. Особливо з вами, святі отці. Останнім часом ми давненько не стрічались...
Розмова виявилась настільки делікатною, що присутніх зібрано було небагато, і ті переважно духовного звання. Світські особи загубилися поміж них, виділявся хіба що старший джура[16] воєводи, уже немолодий надвірний козак. Чимсь нагадував він Наливайка, коли Тарануха вперше побачив його у князя. Примітним був і полковник київських реєстровців Сагайдачний, теж вихованець Острозької школи. Конашевич, як завше, багато одягнений і при зброї, либонь, перший красень у Києві. Тарануха усівся неподалік вхідних дверей — він завжди був готовий вирушити туди, куди потрібно князеві.
На обличчях присутніх людей, які вміли володіти собою, помітна була нетерпляча зацікавленість — нащо їх зібрано до воєводи?
Знову наскочили на Україну татари, великий ясир[17] взяли коло Зв'ягля, Полонного, Острополя, Можибожа і Шаргорода. Проти невірних вийшло посполите рушення і надвірне військо київського воєводи, вони потиснули татар, але ті збилися в кіш[18] і могли ще наробити лиха. Реєстровці Києва готувалися на покордоння.
Думали, воєвода говоритиме про татар, та князь повів іншу мову. Почав про таке буденне, що здавалося, чи варто з-за того збирати людей?!
— Ти його, отче Єлисею, добре знаєш. Спершу він мався ченцем у Печерському та Нікольському монастирях, потім виплив у мене в Острозі, служив дячком у Дермані, а далі кудись зник. Пізніше довідався — перебіг до Гойських. Пан Гаврило Гойський старостою служив у моїх маєтках, він, очевидно, і спокусив його скинути чернечий одяг, стати розстригою[19]. У Гойських, казали мені, учився він стрільбі, верховій їзді та шляхетським звичкам. Сам він ледве уник смертної кари на московській землі, тому й утік з двома такими, як він, на литовське покордоння. Тепер розстриги нема і в Гойських...
Присутні, всі як один, звели голови і запитливо поглядали на старого князя: чому це так зацікавив його, могутнього київського воєводу, якийсь дячок-розстрига?!
Та очі присутніх поступово лізли на лоб — виявляється, мова йшла про того, хто проголосив себе царевичем Дмитрієм. Чутки про якогось царевича уже розповзлись покордонням і досягли Києва.
До князя Острозького прибув посланець московського патріарха з грамотою[20], Афанасій Пальчиков, князь для більшої переконливості зачитав місце з грамоти, де говорилося, що «называющий себя Дмитрием — беглый дьякон, патриарх посвящал его, и весь собор это знает. Впоследствии он впал в злые еретические дела и чернокнижие и, страшась справедливой казни, бежал».
— Неспокійні часи прийшли до ваших сусідів...
Воєводі стало відомо, що піп-розстрига, патріарх називав його Гришкою Отреп'євим, виринув поміж слуг князя Вишневецького. Той по злодійському помислу, а може, королівському повелінню став поширювати плітки про московського царевича, який дивом врятувався од смерті. Учорашнього попа-розстригу вельможі покордоння стали приймати з царськими почестями.
Огрядний Єлисей Плетенецький, архімандрит[21] Печерської лаври, як завше, коли хвилювався, став гучно прокашлюватись; поміж духовних осіб завмер з піднятою головою Максим Смотрицький, дидискал[22] Богоявленської школи. А його колега Іов Борецький, котрого щойно переманив зі Львова князь Василь-Костянтин, ніяк не міг зорієнтуватись і про щось допитувався тощого монаха, що сидів поруч нього. Троє названих теж були вихованцями Острозької школи і улюбленцями воєводи.
Про лжецаревича чули всі. Після смерті московського царя Іоанна при слабоумному синові його Федорі владу на московській землі забрав шурин Борис Годунов. Він одразу заходився винищувати можливих суперників, а малолітнього сина Іоанна Дмитрія (од восьмого шлюбу царя) Годунов разом із матір'ю, царицею Мар'єю, відправив у глухий Углич.
17
18
1. Те саме, що кошик.
2. Великий кошик для зберігання борошна, зерна тощо.
3. Короб воза, саней і т. ін. (спочатку плетений); васаг.
4. Кошик конічної форми для ловіння риби та зберігання її живою; рибник.
5. Пристосування у віялці, в жорнах, у млині для засипання зерна.
1. У Київській Русі в ХІ-ХІІІ ст. і на Україні в XIV-XVIII ст. — військовий табір, обоз.
2. Місце перебування запорізьких козаків; Запорізька Січ.
3. заст. Літнє житло кочовиків; кибитка (у 2 знач.).
4. рідко. Місце розташування під час тимчасових робіт; табір, стан.
19
20
1. Офіційний письмовий акт правового значення, документ, що свідчить або встановлює що-небудь.
2. іст. Лист, послання або який-небудь запис. Найстаріша грамота, що нею відкривається ряд письмових документів з досить виразними рисами української мови, належить часові близько середини XIV ст.
22
1. Вчитель у стародавній Греції та Візантії, а також у деяких братських школах та греко-латинських школах Росії 17 ст.
2. Керівник давньоруського хору, знавець церковного співу.