Їх відтіснили вліво, під боковий неф, до усипальниці Ярослава, присутність якої тривожила дівчину. Крутячи по-гусиному головою, Доля бачила звідси відправу біля самого вівтаря.
Чула, що це колишній головний митрополитчий храм, недарма ж його так домагається Потій. Про справи церковні скільки говорили довгими зимовими вечорами у Гулевичів. Софію король віддав уніатам, та духовенство храму, як і Печерської лаври, не визнавали того наказу.
Софія вражала ще здалеку своєю масивною будовою, величезною кількістю церковних бань, покритих листовим свинцем.
Парафіяни, переважно жінки і діти, тихо молились, від вівтаря чулися добре поставлені голоси священиків та дияконів, з-за спини доносився мелодійний жіночий спів.
Хотіла запитати щось у Лешки, та не зважилась.
І раптом потиск лівого плеча, який чутиме потім багато-багато місяців, і тихий шепіт знайомого голосу:
— Невже це ти, Долечко? А ми тебе вже поховали!
Обернулася ривком, злякано, упізнала знайомі дівоче і двоє жіночих облич. Усі з черкаської шляхти, одна ще й сусідка, із замкової площі.
Ховатися було пізно. Усміхнулася до ближньої, зашепотіла у відповідь:
— Як там у Черкасах?
— Вітчим твій відходити почав. Багато місяців валявся у ліжку. Кажуть, знову шукає тебе.
На дівочому обличчі одразу з'явилися сльози, бо сусідка прошепотіла, зневажаючи на осудливі погляди прочан, котрі молилися поруч:
— Ти не бійся, ми нікому не скажемо про тебе!..
І відійшла до своїх.
Вилилися з храму разом з натовпом, коли закінчилась відправа. Пішли в інший бік, аж до садиби полковника Сагайдачного, біля його двору і зараз топталося на прив'язі десяток коней. Крадучись звернули на Поділ.
— Не подобається мені ця зустріч, дитино! — непокоїлась Лешка. — Краще б до своєї церкви сходили, приїжджих там майже не буває...
Доля часто оберталася, боялася, що землячки просто із цікавості вистежать їх. І вітер свистів зловіще за гамазеями, і серце сполохано билося у грудях.
У зв'язку з голодом в Криму гетьмана козацького Григорія Івановича «універсал[122] альбо лист од гетьмана і козаків запорізьких, котрі дають знать про небезпеченство од татар... іж на сході нинішнього місяця грудня, яко скоро Дніпро на звиклих перевозах стане, старший син короля кримського з великою протяжностю війська свого... в царство круля, пана нашого рушить».
Москва
Левкові везло — він та двоє його козаків потрапили в супровід послів Дмитрія з царською грамотою. Посольство було ризиковане, їхали з вимогою оддати Москву.
Після Кром обстановка складалася доброю, до царевича валом валили, особливо простолюд. Чернь[123] бачила в ньому мрію свою, царя-мученика, не байдужого до людського горя, невдаху-реформатора так спротивили, що ладні були замінити його на будь-якого іншого. Хоч після смерті Годунова москвичі і присягли Федорові, царевич вирішив нагадати, що прийде до столиці, коли на дереві листя з'явиться.
Гонці царевича навідувалися до Москви не вперше, цар Борис їх хапав і замучував на смерть. Так було раніше. Тепер ратні люди, повертаючись з-під Кром, принесли вістку, що військо перейшло на бік Дмитрія. Народ вийшов з покори, бояри повідомили патріарха, що почалося повстання, той закликав їх йти на площі, та нічого з того не вийшло.
Москва чекала послів царевича Дмитрія.
Наум Плещеев та Гаврило Пушкін зупинилися спершу в Красному Селі. Одягнуті в добротні кафтани[124] та боярські шапки, у шкапових чоботях, на годованих конях, у супроводі озброєних козаків, вони вразили москвичів, які позбігалися.
Розказували, як позавчора, в передостанній день травня, двоє молодиків помітили за Серпухівськими воротами куряву і підняли веремію, що їде Дмитрій. Нагнали жаху на Годунових. Учора заходилися підіймати на стіни пушки і ядра, народ реготав з кожної невдачі пушкарів, та й ратні люди робили своє діло абияк.
Левко їхав крайнім у ряду, прямо з сідла вислуховував він усякі небилиці — казали, що отаман Корела з донцями стоїть за сорок верст від Москви, що вельможі і купці ховають свої дорогоцінності і бояться більше чернь, ніж Дмитрія.
У Красному Селі жили переважно купці, але й вони не були прихильниками Годунових. Коли по церквах ударили в дзвони, до послів повалили малі й старі.
Зібрався натовп, для послів прикотили якусь підводу. Коли вони прочитали цареву грамоту, залунали здравиці на честь Дмитрія.
122
1. Розпорядчий акт адміністративно-політичного характеру польських королів та українських гетьманів (іноді представників генеральної старшини) у XVII-XVIII ст.
2. Звернення декларативно-профамного характеру, опубліковані в 1917-1918 рр. контрреволюційною українською Центральною радою.
1. Людина, яка володіє багатьма спеціальностями свого фаху; людина різнобічних, багатопланових знань, навичок.
2. астр., геод. Інструмент для вимірювання кутів у горизонтальних і вертикальних площинах.
123
1. Сплав зі срібла, свинцю, сірки і т. ін., який використовується для художнього оздоблення металевих (перев. срібних) виробів.
2. заст. Чорний колір чого-небудь; чорнота.
3. спец. Чорна вугільна фарба органічного походження.
4. перев. зневажл. Простий народ, низи суспільства.
5. Цінний птах родини качиних.