— До міста! — ревів натовп.
— Смерть Годуновим!
Уряд вислав проти посольства стрільців, ті злякались і з півдороги повернули назад. Посольство рухалось до центру, оточене щільними рядами простолюду.
Плещеева і Пушкіна припровадили на Красну Площу.
— Смерть Годуновим!..
Гуділи дзвони, до площі звідусіль бігли люди. Зчинилася давка, посли ледве пробились до Лобного місця.
Бояри, думні дяки та стрільці кричали в натовп:
— Хапайте їх, послів злодія! Бунт!..
Та прибічників Годунова ніхто не слухав. Народ вимагав царського слова.
Подаємо уривки грамоти, привезеної посольством до Москви:
«Ви цілували хрест отцю нашому царю Івану Васильовичу і нам, його дітям... Цілували хрест зраднику нашому Борису Годунову... Я, государ християнський, по своєму державному милосердному звичаю не маю на вас за те гніву, бо ви учинили так через необізнаність».
— Пошли йому, господь, довгих літ, царю Дмитрію!
— Чуєте, цар пробачив нам!..
Говорилося в грамоті, що істинний цар йде з великим військом, що міста й села повсюдно йому скорились, що цар не хоче кровопролиття і тому чекає їхнього рішення.
— Воістину мудрий цар!
— Ось хто дбатиме про нас, людоньки!
«Згадайте, які утиски від Бориса Годунова чинилися вам, боярам, воєводам й усім іменитим людям... А ви, дворяни і діти боярські, скільки бід натерпілися! А вам, гостям і торговому люду, не було вільгот[125] у торгівлі і збору, третина виручки вашої переходило до нього!
Ми, християнський цар, жаліючи вас, пишемо вам, щоб ви ударили нам чолом і прислали до нашої царської величності митрополита та архієпископів, бояр і окольничих[126], дворян і дяків думних, дітей боярських і гостей, і кращих людей. А ми вас пожалуємо — боярам вчинимо честь і підвищення, пожалуємо колишні їхні отчини[127], та ще зробимо прибавку і будемо тримати в честі; дворян і приказних людей будемо тримати в нашій царській милості; гостям і торговим людям надамо пільги і полегшення, і все православне християнство учинимо в спокої, тиші і благоденственному житії».
Посли закінчили читання, площа потонула в суцільному гаморі. Бояри хотіли було заспокоювати натовп, але й самі розгубилися — надто гарно сказано в грамоті і про них. Годунов чинив наругу і над боярами, й над іншим служилим людом, прийшов час зводити рахунки.
Левко перехилився до Покрови:
— Справжній він цар чи ні, але говорить мудро. Вірніше — хитро.
— Знав кого за що смикати, — уточнив Покрова.
А натовп шаленів:
— Живи здоровим, цар Дмитрій Іванович!
— Ми присягали Федору!
Нарешті у людському вировинні почулися голоси:
— Шуйського! Шуйського!
— Тут Шуйський!
Князя пропустили на Лобне місце, його москвичі поважали.
— Князь, ти був в Угличі, коли царевича не стало. Скажи правду, царевича убили?
Тиша на площі запанувала могильна. Шуйський, давній ворог Годунових, відповів:
— Цар Борис послав своїх людей убити Дмитрія, але його врятували. Убили іншого, попового сина...
Ревище знялося неймовірне:
— Царевич живий, тепер він у Тулі! Впадемо йому до ніг, щоб пробачив!..
Пізніше історики багато міркуватимуть, чому Шуйський так сказав. Очевидно, побачив, що час Годунових кінчився. А може, використав момент, щоб розчистити дорогу до трону для себе?!
— Геть Годунових!..
— Нічого їх жаліти, коли Борис не пожалів законного спадкоємця!..
— Господь нам світ явив! Засвітила зоря ясная — Дмитро Іванович!
Кажуть, що Федорові радили вийти на площу і спростувати грамоту самозванця, але той не зважився.
Ворота до Кремля були відчинені, і натовп повалив з площі до царських палат. Стрільці відступали під тиском юрби, розуміли, що при першому пострілі натовп їх розтерзає.
Федір кинувся у Грановиту палату і сів на престол. Мати та сестра Ксенія з іконами в руках стали поруч. Думали, що так зупинять стихію.
Та для натовпу, що увірвався в палату, Федір уже перестав бути царем. Те, що він сидів на чужому місці, додало пристрастей.
— Геть зрадника!
Його стягнули з трону. Мати-цариця бігала між озвірілого натовпу, благала пощадити її дітей. Зірвала з шиї ожерелля і сипонула перлами, думала так відвести біду. Але не допомогло.
Їх не збиралися вбивати: на водовозних клячах відправили усіх трьох в годуновський дім і поставили там охорону.
Посли Дмитрія так і стояли коло Лобного місця, не дозволили побувати в Кремлі і козакам.
125
1. Те саме, що вогкість.
2. Те саме, що волога.