Обоз добре охоронявся, та саме тут, на в'їзді до міста, під носом у варти, відбувалося найбільше злочинів і насильств. До того уже й звикли навіть козаки, котрі охороняли міські ворота, могли не прийти на виручку навіть при подіях, що чинилися по той бік воріт.
Не оглядаючись на джуру, що віддалявся, Сагайдачний теж рушив в об'їзд піщаного бугра, за яким ховалися західні ворота міста. Полковник, людина веселої вдачі, був чимось заклопотаний, може, власними справами, може, думав про обоз.
— Мамочко! На поміч!..
Розпачливі дитячі крики учув десь з-за бугра. Вершник дістав коня нагайкою, що висіла на його правиці.
Більше усього кричала дівчинка.
Кінь перемахнув через дерев'яний місток на ручаї, що впадав до Либеді, звідси до західних воріт рукою подати. Під сосняком троє дебелих волоцюг, їх тепер бродило по всіх дорогах, докинули наповнений різним дріб'язком селянський віз, мабуть, теж крадений, і напали на старого кобзаря на обочині шляху. Кобзу вони уже закинули на воза, туди полетіла й латана торбина, злякавши двох конячин, що повісили голови в передку драбинчака.
Нападники побачили, що поводирем у кобзаря дівчина, і вирішили учинити над дитиною наругу. Дівча вирвалося з рук першого волоцюги і гайнуло через придорожній рів до сосняка, зчинивши гучний вереск, сліпий кобзар безпорадно рвався у різні боки, тицькаючи у пустий простір сукуватою палицею, як шпагою.
Не покидаючи коня, Сагайдачний перемахнув через придорожній рів і заходився шмагати нападників нагаєм.
— Розбишаки вошиві! Утрьох на немічного старця і малолітню дитину!..
Господи, що у тих прошаків[129] можна взяти, як це низько треба опуститися! І коли вже поводирями перестануть ходити дівчатка? Чому кобзарі тому потурають, хай вони й сирітки, без батька-матері?!
Смикаючи повіддя сюди і туди, Сагайдачний полосував нагаєм по спинах і головах нападників. Насильники покинули свою жертву.
Дівча шугнуло до сліпого. Ухопило його тремтячу протягнену руку і з жахом бігало очима за розбишаками, які, не чинячи ніякого опору, пробували втекти від розлютованого вершника.
Від воріт помітили колотнечу, до звороту дороги скакав гурт реєстровців. Подорожній допомоги не потребував, так і не витягнувши шаблі, він усе ще працював нагаєм, не стримуючи обурення.
— На старця і малолітню дитину!
Волоцюги валялися на землі, прикривали руками обличчя, щоб захиститись від нагая. А вершник наче осатанів, правив коня прямо на лежачих.
— Черва у людській подобі! Слизота!
Винищувати потрібно таких, щоб не порочили людського роду. Смута, що розтеклася по обидва боки Дніпра, викинула на поверхню всю цю нечисть і не було від неї ніякого порятунку.
Реєстровці, що прискакали, поскручували волоцюгам руки. А як упізнали подорожнього, підскочили, наче їх правець вигнув.
— Пане полковнику?! Чому ви один!?
Той не знайшов за потрібне відповідати.
— Цих трьох до буцегарні[130], а потім стратити на Козиній площі. Чуєте, запороти до смерті, зібравши увесь Київ. Такий мій наказ! А кобзаря та його поводирку, — показав на старшого, — оприділити від мого імені до приюту, що при Богоявленському монастирі нa Подолі. Майно, котре на возові, кобзареве. Разом з кіньми.
І поскакав униз до Хрещатика, бо час не ждав.
Новий цар
Стояла чудова літня пора. Урочистий поїзд[131], що рухався з Тули, мав зупинитись поблизу Коломенського — царське шатро[132] розбивали посеред луків на вилучині Москви-ріки. Про те, що царевич робитиме тут зупинку, оголосили всім, навіть посли виїхали з Москви назустріч Дмитрію. Гаврило Пушкін перекинув козаків на допомогу царським слугам, котрі приїхали сюди готувати великий бенкет; Левко Розтопча, він облазив в Холодному яру найвищі дерева, допомагав затягнутим у тісні лівреї[133] немолодим слугам розбивати царський намет — величезну шовкову споруду на десятки кімнат з бенкетним залом на двісті персон.
— Такого шатра я ще не бачив! — дивувався Покрова.
— Цар-сь-кий! — розтягнув сивоусий лакей в одязі з позументами[134]. — Шатра тепер у вельмож модні!
Прибула царська кухня з величезними запасами живності та вин, навезли гори дорогого посуду. В тилах царського намету кухарі заходились готувати страви, наповнили усю низину духмяними пахощами. Як завжди існувало у слов'ян, слугам кількох годин не вистачало, козаків із посольства так запрягли, що вони навіть прогледіли появу царевича.
130
131
1. Ряд з'єднаних між собою залізничних вагонів, що рухаються з допомогою локомотива.
2. Ряд візків, саней і т. ін., що їдуть в одному напрямку.
132
1. Легке, розбірне, перев. конусоподібне житло з тканини, шкіри і т. ін.; намет.
2. Опуклий дах, покрівля, що має форму півкулі; купол, баня.
133
134