Була то мізерна частка воістину царських подарунків Дмитрія.
Таранусі вдалося навіть бути присутнім, щоправда між слуг, на заручинах майбутньої московської цариці у домі ксьондза Фірлея. Явився сам король з сином Владиславом і сестрою, обряд від кардинал Мацієвський з двома прелатами та цілим гуртом інших церковників у блискучих стихарях.
Молоду благословляв литовський канцлер Лев Сапега.
Царя представляв дяк Власьєв, тримався він гідно навіть у критичні хвилини. Коли капелан[151] кардинала забрав шовковий килим, привезений з Москви, на якому стояли заручені, дяк викупив килим за сто злотих. Було в його поведінці навіть дивовижне: Власьєв не хотів брати майбутню царицю за руку, зробив те лише тоді, коли обмотав руку чистою хусткою.
Після обіду сорок московських дворян підносили подарунки нареченій, їм не було ціни. Навіть високі особи з почету короля не утримувались від вигуків здивування і захоплення. Лише король, показуючи свою зверхність, не зняв навіть капелюха.
Потім була багата вечеря, танці, Марина справді виглядала незрівняною. Власьєв і тут здивував гостей: відмовився сісти за весільний стіл — холопу, мов, недостойно знаходитись між таких високих осіб.
23 листопада 1605 року Марина Мнішек, тепер уже цариця, виїхала в Промник, щоб прямувати на Москву.
Тарануха пам'ятав усе до дрібниць, слуги князя Василя-Костянтина даром хліба не їли...
Відправа підходила до кінця. З храму вийшло кілька прихожан, котрі прийшли на молитву з міста, стали появлятися ченці.
Тарануха усе ще стояв коло брами, на видному місці, і думав про своє. Особливо вразив його князь під час сейму. Лише там зрозумів своє несправедливе ставлення до нього, дарма звинувачував він князя у надмірно обережній протидії московському походові. Острозький не зломився, просто, як і належить людям великого досвіду, діяв обережно і далекоглядно. Раніше брав емоціями, тепер розумом.
Вийшло так, що проти Юрія Мнішека і самого короля виступило вісім сенаторів, тобто п'ята частина сейму осудили московський похід.
— З царем московським король заключив перемир'я і підтвердив те своїм високим словом, і клятва священна, тим паче королівська!
— Король присягав не лише від себе, а й від нас!
— Чи мав право воєвода семиградський діяти без згоди сейму?!
— Ганьба Юрію Мнішеку!
Засудив московський похід познанський каштелян Ян Острогор, великий литовський маршалок Дорогостайський назвав неподобством, що самозванця, супроводжували не лише люди шляхетського походження, а й сенатор Мнішек. Говорив про нього і Андрій Ліщинський, брест-куяльський воєвода.
Та найрізче сказав Ян Замойський, коронний канцлер Речі Посполитої:
— Чи Дмитрій — царевич, не доведено, швидше навпаки. Я переконаний, що Дмитрій — самозванець. Та навіть коли б достовірність царевича була доведена, ми не мали права допомагати йому приватно, без відома сейму. Хто переступає королівську клятву — зрадник!..
Утих осудах головна заслуга князя Острозького.
Тарануху, що задумався, хтось зачепив ліктем. Люди пішли з храму масово, але князя між них він не помітив.
Зрештою, церковний служка повів його до храму.
Місцевість на Кемпі низинна, міські стіни громадяться десь високо над головою, дихати тут, особливо весняної пори, легко. Та у храмі повітря виявилось спертим і важким, козак ледве продихнув його.
Князь Василь-Костянтин і запобігливий ігумен монастиря, котрий не покидав свого покровителя, чекали козака біля вівтаря. Острозький запитав коротко:
— Готові ми до повернення в Київ?
— Так, князю!
Князь задоволено хитнув головою.
— Повертатися будемо через Острог...
Тарануха здогадувався, чому князь вирішив їхати, не дочекавшись Пасхи. Хоче пригасити невдоволення короля морським походом Сагайдачного. Змінити воєвода уже нічого не міг, похід відбувся, своїм поверненням до Києва князь хотів бодай створити якусь видимість дії. Поїздка через Острог повернення затягне.
— Прибув монах Іоанн зі Святої гори.
— Хай чекає мене...
Забравши коня у сторожі, Тарануха поскакав тихими ранковими вулицями княжого міста до родової фортеці Острозьких.
151