Козаки мали супроводжувати царицю до Москви. Урочистий в'їзд нареченої цариці мало чим відрізнявся від минулорічного царського приїзду. Тільки обоз виявився більшим від царського. Та й пустили його, випадково чи умисно, перед каретою цариці, дивіться, мов, ми не бідні родичі! Був тут і воєвода Мнішек, щоб супроводити дочку; приїхали польські посли Олесницький та Гонсевський.
Для Марини на луках за Москвою-рікою розбили намет, ще розкішніший від того, що мала вона у Вязьмі, Левко знаходився у складі тисячі вершників, вишикуваних для його охорони.
Під звуки литавр, сурм та бубнів Марина, оточена дамами і кавалерами, приймала в шатрі гостей. Яскраво світило травневе сонце, біля намету зупинялися карети, їх супроводжували думні дворяни на конях. Лишаючи коней слугам, знатні люди йшли бити чолом новій цариці. Найповажніший з приїжджих, князь Мстиславський, низько схилився перед царицею:
— Царська величність прислала за вами карету і просить до своєї столиці!
Всі зняли шапки, доки цариця сідала в карету, запряжену дванадцятьма білими у яблуках кіньми.
Рушили до Никитських воріт, а звідти до Кремля. По обидва боки рухались стрільці в червоних суконних кафтанах з білими пов'язками на грудях, тримаючи в руках довгі рушниці з червоними ложами. Одразу за каретою грали коні двохсот польських гусар під орудою Дамарацького та велетенський почет Сандомирського воєводи по десять вершників у ряд, на породистих угорських жеребцях з крилами за плечима.
Сам воєвода їхав позад свого війська у багатому малиновому кафтані, хутряній шапці з пером, навіть шпори та стремена на ньому були золоті.
Подив натовпу викликав араб, одягнений по-турецьки, він невідступно слідував за воєводою.
— А ось і цариця! — зашепотіли неприязно.
— Оце диво!..
На тлі червоного оксамиту карети в білій атласній сукні, усипаній дорогоцінностями, пишалася вона на розшитих перлами подушках. Цариця була справді красунею, хоч люди не кричали їй заздоровних слів.
А карети пливли і пливли, де їх набралася така кількість!
Коли поїзд цариці досягнув Лобного місця, уся площа виявилась забитою людом. У натовпі було багато іноземців, західних і східних, у смугастих нарядах — перси, турки, грузини.
У Кремлі карета зупинилась напроти Вознесенського монастиря, де жила інокиня Марфа, мати Дмитрія.
Цар, що перебував у натовпі, теж поїхав до монастиря. Люди незадоволено шуміли. Усіх вразив супровід цариці — карети, обоз, вершники їхали і їхали поміж вороже настроєного натовпу, і їм не було кінця.
— Господи, де їх набралося стільки на нашу голову?!
— Поглянь на гусар. Скільки презирства в їхніх очах!
— Чув, каже, що ми варвари! І цар на їхньому боці!
— Ще б, віддав під лядську руку половину Московії!.. Навіть знатних людей вразила кількість приїжджих, та й обоз — окремі здіймали з підвід по півдюжини мушкетів.
— Де видано, щоб з таким товаром їхати на весілля?! Марина, відповідно до звичаю, мала жити в монастирі, доки відбудеться вінчання.
8 травня 1606 року відбулося коронування Марини Мнішек, а потім і шлюбне вінчання, яке оголосили в Москві неробочим днем. Роль боярина на весіллі виконував Василь Шуйський, перший ворог тих, кого вінчали.
На подарунки Марині Мнішек пішло з державної казни чотири мільйони карбованців, пробула вона царицею вісім днів.
Доля
Два дні десятки людей нишпорили по Києву, перепитали всіх знайомих і незнайомих Верхнього міста, Печерська, Куренівки, Подолу. Підключилася до пошуків Галшка Гулевичівна, не чула під собою ніг Васка, але розшуки нічого не дали.
— Що ми Левкові скажемо?! — жалібно дивилася на Тимка Лешка з почервонілими від сліз очима. — Та й сама я звикла до неї, як до рідної!..
Тарануха розумів — у Києві робити нічого. Місто велике — десяток тисяч мешканців: не знайти її, хоч і рік шукай. Закрили до вежі чи кинули в льох — і кінці у воду.
— Їду до Карпа, — сказав дружині і одразу пішов до стайні.
У Чубівці усе повторилося: обох чоловіків заливала слізьми Текля, що вити хотілося. Аж зчорніла вся, наче Доля стала покійницею.
— Та кинь тужити! — гнівався Карпо. — Дівчина не з таких, котрі ламаються, вона себе скривдити не дасть! Закрили десь на сім замків, інакше б сама прибігла...
Тарануха хотів через знайомих Карпа вивідати, чи дівчина, бува, не в Черкасах. У місті вони провели кілька днів і теж без наслідків.