— Треба вибирати нового царя! — сказав, кліпаючи підсліпуватими очима.
— Є такий — князь Шуйський! Василь Іванович! — кричали бояри.
Князь Василь поламався для годиться і згодився.
Ударили дзвони, збігся на площу народ і проголосили князя Шуйського царем. Хоч не так і одразу. 20 травня, в неділю, Красна площа знову вирувала. Хто убив царя? За що його убили? Як став царем князь Шуйський? Хто його обирав — спільники по заколотові чи народ?!
— Ми бігли рятувати царя, а не убивати!
— Ви знищили поляків. Сигизмунд вам цього не подарує!
— Всюди кров! Ми стомилися від крові!..
Труп самозванця ще лежав на площі, а вже говорили, що убито іншого. Тому одразу багато хто повірив, бо царя убили підступно. Люди дійсно бігли його рятувати, а не вбивати!
Вістка, що убитий інший, миттю облетіла Москву і прижилась.
А тут ще якийсь француз:
— Труп бородатий, а цар бороди не носив! І чуб мав довший!
Навіть кімнатний слуга царя хвалився перед натовпом:
— На Красній площі не труп царя — малий він, товстий, з голеним лобом. Цар був худорлявіший! Волосся на грудях у нього не росло!..
Йому одразу повірили.
Цар Василь діяв розумно, він урочисто переніс з Углича прах істинного царевича Дмитрія і помістив в Архангельському соборі. Духовенство повідомило, що мощі здатні зціляти, сповістило в усі приходи, хто істинний цар. Написала грамоту і цариця Марфа.
Прихильних до самозванця дворян Шуйський висилає на заслання. Вдачу новий цар мав погану — він збирав наклепи, слухав різні плітки. Недруги одразу посварили його з новим патріархом Гермогеном, колишнім митрополитом казанським, людиною такою ж недоброю, як і Шуйський. Правда, Гермоген при всіх несимпатіях захищав його, вінчаного царя.
А Молчанов тим часом рухався сіверськими землями, хоч шлях той був складний і небезпечний. Сіверщина — край прихильників покійного самозванця, тут всюди бродили грабіжники і вбивці.
Якось їх полонив гурт місцевих селян, хотів кинути підозрілих людей до в'язниці. Виручила винахідливість і кмітливість Молчанова (цитуємо за «Історією Росії з давніх часів» С. М. Соловйова):
— Ви б.........діти, смієте на мене кричати? Я цар Дмитрій!
Вражені стародубці упали до його ніг.
— Винні, царю, не упізнали тебе! Помилуй нас! Будемо служити тобі вірою і правдою, живота не пожаліємо!..
Під церковний дзвін повели Молчанова до замку, несли йому подарунки і гроші. Пішли грамоти в сусідні сіверські міста, до Москви.
— Чув, як він круто! Істинний цар!..
— Дай бог здоров'я Дмитрію Івановичу!
Молчанов добре знав, що царя нема, сам бачив його смерть. Тікав він не лише тому, що був наближений Дмитрія. Вирішив також спробувати щастя.
Деякі історики пишуть, що по дорозі на Самбір Молчанов зустрічався з князем Григорієм Шаховським, опальним князем, якого цар Василь вислав у Путивль. У Серпухові обідали вони у якоїсь німки, князь сипонув шинкарці жменю грошей і сказав:
— Запам'ятай і людям кажи, що у тебе обідав цар Дмитрій. Його хотіли убити, та він урятувався.
Повторив князь, що цар живий, і на переправі через Оку. Дав перевізнику грошей на горілку і сказав:
— Той молодий пан — цар Дмитрій Іванович. Його хотіли знищити, та бог зберіг!
Говорив те князь Шаховський недарма — ще під час московського заколоту, скориставшись моментом, він викрав у царських палатах державну печатку. На сіверських землях князь мав прихильників, зокрема уже відомого читачеві Андрія Телятевського, котрий довго не визнавав Дмитрія, а тоді став його прихильником, Шаховський спав і бачив себе на чолі повстання проти царя Василя. Але для цього йому потрібен був новий самозванець.
Тим часом троє боягузів тікали далі на Самбір.