Выбрать главу

Сагайдачний у Києві

Реєстровці зупинилися коло мосту через Либідь, пропускаючи перед себе обоз. Запряжені кіньми підводи йшли легко, хоч запнуті хури[168] громадились високо.

— Повертайте на Предславне! — вирвався наперед обозу старшина з оточення гетьмана.

Сагайдачний полегшено зітхнув, вгледівши знайомі краєвиди київського передмістя. Хоч не знав, що його чекає. Якщо Порта зажадала наказати його за морський похід, добра від короля не жди.

Ставлення до Речі Посполитої Сагайдачний мав двоїсте. Він прагнув зберігати добрі стосунки з королем, вижидав, коли можна буде вирвати у нього збільшення козацького реєстру, з іншого ж боку, ставши гетьманом, мав він відстоювати також інтереси січовиків і всього нереєстрового козацтва, яке король переслідував. На уступки той ішов неохоче, шляхта вела себе щодо козаків вороже, козаки на кресах теж не відзначалися покладистістю — тільки що і до шаблі!

Втім, обставини Конашевичу сприяли, шляхта виявляла незадоволення королем, в країні назрівав рокош, тому Сигизмунд навряд чи зачепить козаків українського покордоння.

Біля самого села обоз повернув у ліс, за ним пішов і козацький загін. Гетьман зі старшинами поскакали в об'їзд міста, звідки вела пряма дорога на Хрещату балку.

Сагайдачний уже забув про свої тривоги. Таку мав вдачу, він шукав небезпеку, ставився до неї, як до неминучості, котру треба пройти. Тим паче Корона заклопотана появою нового царя Дмитрія, під той шумок гетьман і виїхав з Січі.

Поминули рештки фортеці і поскакали вздовж ручаю до загубленого в лісі Кловського монастиря. За ним починалася Хрещата балка.

— Слава тобі, господь, за благополучне повернення! — перехрестився набожний Томило.

Гетьман натягнув повіддя, стишуючи алюр[169]. Їх, переможців, не віншували. Сагайдачний намагався зробити повернення реєстровців з походу непомітним.

Вони довго перевантажували трофеї до однієї з печер, де раніше зберігалася зброя. Ілляш ретельно виконував свої обов'язки, хоч думками був у Верхньому місті. Томило, мабуть, уже вдома, тому Васка знає, що козаки повернулися з походу. Знав від батька й те, що вони коло дальних печер, куди вона не раз прибігала з дівчиною Левка. Чекай, її якось дивно звуть. Нагадав — Доля! А його доля — Васка, енергійна, запальна, рішуча, найкраща у Києві, в усьому світі! Сьогодні він її знову побачить!

Нав'ючених коней водили в обхід Неводничого яру, куди вони занесли колись козацькі чайки. По той бік — Феодосіївська церква, а на згірку жіноча постать. То ж Васка! Придивився уважніше — якась бабця з коцюбою. Аж засміявся. Розкис зовсім, Покрова уже б на глуми взяв!

Зрештою трофеї і зайва зброя надійно зникли в одній з печер, таємному козацькому арсеналі, про який знало небагато. Тут вистачило б озброїти половину Києва!

— Вперед, Воронок!..

Не пам'ятав, як перемахнув через Печерськ і досягнув Верхнього міста. Васка сиділа вдома як на голках, але виду не подавала. Навіть коли він несміло причиняв сінешні двері.

Зустріла його, наче він був тут ще вчора. Не личить дівці кидатися козакові на шию.

І почала з того, що зникла Доля. Та що пошуки у Києві нічого не дали.

Ілляш пильно дивився на дівчину, казав поглядом, що довго тут не був, що дуже її любить і скучив за нею. Зрештою і дівчина не витримала — закліпала очима і поспішно відвернулася.

— Поїхали до Левка!..

Слідом за козаком вона легко скочила у сідло. Минули крутий узвіз, вирвались на рівну подольську вулицю. Дівчина спідтишка милувалася доладно збитим козаком, що скакав перший. Він був злитий із конем, як одне ціле. О господи, як вона скучила за ним!

Кинули повіддя на виступ перелазу і пішли назустріч Лешці. Та, мабуть, думала, що хтось зі своїх, бо аж зітхнула скрушно.

— Це Ілляш, ви його забули? Щойно з походу повернувся!

— Не забула, дитино!

Козак слухав розповідь Лешки, котра увесь час плакала. Ладен був допомогти їй, чим тільки зможе.

Уловив мить, коли можна було спитати.

— Не знаю, де вони, синку. Обоє поїхали — і Левко, і Отрош. Першого ж дня, як повернулись з Московії. Думаю, що Карпо знає, де вони. З Чубівки, що на Тясмині.

— Я у них не раз бував.

Ілляш подивився на Васку, звідчаєну чужою бідою, вперше торкнувся її плеча. Вони наче змовились — думали одне.

— Проведеш мене за місто, Васко?

вернуться

168

ХУРА, и, жін.

1. Великий віз або сани для перевезення вантажу, людей тощо; підвода.

2. заст. Валка підвід.

вернуться

169

АЛЮР, у, чол. Спосіб, характер ходи, бігу коня: крок, галоп, кар'єр та ін.