Одягнувши свитку та запнувшись темною хусткою, Доля ловила серце, щоб не вискочило. Економ жив поза замочком, мав свій вихід у дерев'яній стіні. Це примітила Доля уже давно.
Хвіртка виявилась прочиненою, дівчина, ледве стримуючи себе, згорблено побрела стежкою до лісу і лише там полетіла, мов на крилах.
Ще здалеку помітила четверо коней під сідлами, а коло них трьох козаків з рушницями в руках. Одного упізнала, він, Левко. Аж світ захитався, коли побіг їй на зустріч.
Розкішна карета, придбана паном Гириком у Кракові, мало не перекинулась, пересікаючи крутий спуск чутинського урочища. Гайдуки, що скакали за каретою, утопали в хмарах куряви. Та в замочку молодої не виявилось — щойно була і не стало, мов крізь землю провалилася.
Каштелян підняв на ноги усе староство, але втікачки не знайшов.
Трохи історії
Гермоген, колишній казанський митрополит, ще на початку царювання Дмитра був запрошений як член сенату до Москви. Але він вперто вимагав хрещення католички Марини, за це його вислали в єпархію.
Шуйський наказав вивести його на патріарха, але швидко, як уже говорилося, не поладив з ним. Гермоген був людиною грубою, свавільною, надто суворою, він, як і цар, надто прислухався до нашіптувачів та обмовників. Водночас це був прямий і чесний патріарх, котрий служив переконанням, а не вигоді. Конфліктуючи з царем, Гермоген його захищав, бо той був помазанцем, законним правителем. Патріарх міг виходити до натовпу, що виступав проти Шуйського...
Тепер цар Василь викликав до себе патріарха і наказав послати за його попередником. Колишній патріарх Іов, так ганебно відправлений до монастиря, прибув до Москви з почестями у царській кареті, оббитій соболями. Обидва патріархи обнародували грамоту на захист царя, відслужили молебень в Успенському соборі.
Не допомогло й це, вороги царя вперто йому протидіяли.
Цар Василь, занепокоєний успіхами повстанців, вирішив отруїти Болотникова. Він посилав до нього німця Фідлера, щедро його обдарувавши, але той відкрився Болотникову.
А Молчанов незворушно сидів у Самборі. Болотников писав з Тули, що повстанці хочуть бачити царя, що його присутність необхідна для здобуття столиці.
— Покажіть нам хоч якогось царя і ми його визнаємо! — заявили Болотникову москвичі.
Молчанов з'явився на російському покордонні, коли Болотников уже відступав. Цар Василь захопив Тулу, де на той час стояло військо Болотникова. Народного ватажка кинули до в'язниці, а потім повезли в Каргополь. Коли у Ярославлі бояри побачили його без кайданів і стали питати, чому він так незалежно тримається, Болотников відповів:
— Скоро я вас буду заковувати і у ведмежі шуби зашивати!.. У Каргополі Болотникову викололи очі, а потім утопили. Вождь повстання до кінця лишився вірним своїм ідеям. Шуйський урочисто повернувся до Москви.
Острозький
Князь Василь-Костянтин поїхав на сейм, але почував себе погано і змушений був зупинитися у Дубно.
Та на Варшавському сеймі 1607 року у виступах православних дворян прозвучали княжі ідеї. Дворяни порушили клопотання, щоб православні ієрархи за рахунок монастирських та єпископських прибутків заснували семінарії, на яких би готувалися до духовного звання дворянські діти. Посли сейму виразили свою приналежність до православної віри і вимагали повалення відступників, котрі перейшли в унію.
Король, хоч і був наляканий рокошем, уніатів не зачепив. Тоді дворяни Волині, прагнучи припинити розбрід, зробили уступку уніатському духовенству. Вони оголосили, що уніатські єпископи можуть зберігати свій духовний сан та користуватися ієрархічними почестями, але мають відмовитись від влади над православним духовенством. На утримання їм лишили третину маєтків, де вони могли жити та виконувати церковні обряди до кінця життя, але після смерті церковні маєтності мають повернутися до православних єпископів. Водночас вимагали, щоб король призначав їм лише православних єпископів, котрі знаходились під владою костянтинопольського патріарха, і щоб те право затверджено було особливою сеймовою конституцією.
У конституцію Варшавського сейму внесена особлива стаття про православну віру. Король пообіцяв роздавати ієрархічні посади і церковні маєтності лише на основі жалуваних королівських грамот, до того ж особам дворянської крові, котрі сповідають православну релігію.