Выбрать главу

— То не страшно, зайвий кінь може стати в пригоді, заперечив прямолінійний Томило. — Що порядку нема — погано.

— Ото ж і кажу, — погодився гетьман без вибуху, що з ним траплялося рідко.

Гетьман та старшини поскакали у голову колони, зупинилися коло передових сотників. Рух колони не припинявся.

— Татари нас голими руками візьмуть, розбрелися, як череда. І ніяких виправдань! — повернувся до сотника, котрий почав доводити щось своє.

Круту вдачу гетьмана знали, йому не зважувались перечити.

Третього дня опівдні Тарануха примітив обриси долини, оточеної скелястими берегами невеликої річки, щедро порослими терниками. Внизу на випасах збилися овечі гурти. Почекай, це ж Тернова балка!

— Зимівник Вовчі Терни, гетьмане! Тут в останнє можна поповнити наші запаси, далі підуть нічийні землі!

— Звертаймо! — погодився з його доказами Сагайдачний.

Тарануха повернув коня між скелясті береги Інгулу. У козака таки тьохнуло серце. Літ двадцять тому, коли був, як Левко, їздив цими місцями. Кобзар Чайка співав тоді на цій поляні, а дядько Юхно лежав на байбаракові коло того валуна[214].

Поцікавився, де колишній господар зимівника, забув його прізвище. Виявляється, літ п'ять тому помер, таки від яничарського ятагана[215].

— А я його зять. З колишніх уходників.

Тимко невесело усміхнувся:

— Так-то, брате. Зайняв моє місце.

Співрозмовник його не зрозумів, а Тарануха не знайшов за потрібне розказувати, що небіжчик пропонував йому колись одружитись на доньці-красуні, дикій степовій сарні. Вона тоді сідла не покидала, а сьогодні, мабуть, на коня не вилізе!..

На зимівнику хтось переховувався, Тарануха помітив це по надто наполоханій поведінці господаря. Охота їм чинити інтриги, адже поруч, на інгульському перевалі, стоїть ціле військо! Видно, і цей лишається з татарами!..

Тарануха швидко зговорився, пастухи погнали із зимівника на перевал цілу отару. Спитав у них про Блищика, з яким колись тут познайомився. Ніхто навіть не пам'ятав такого. Помандрував, видно, в свою Білу Русь і кінці у воду!..

Томило розрахувався за овець і теж подався до козацького стану, а Тимко ще довго лишався на зимівнику, згадував свою далеку молодість. Пообідав з пастухами, на інгульську переправу повернувся аж під вечір.

Гетьман послав у степ чату козаків — уловити татарина. Повернулися вони з порожніми руками.

Гетьман був незадоволений.

— Вас до молодиць, а не на татарські лови. Мабуть, одсипалися десь у травах?

Тарануха змушений був втрутитись.

— Господар зимівника теж говорив, що степ опустів, бусурмени кудись подівались. У спокійний час бродячі татарські улуси підходять до самого зимівника, а зараз тільки звір по степу гуляв!

Гетьман відпустив козаків, котрі ходили на вивідки.

— Так і має бути, що нікого нема. Принишк степ — скоро піде орда...

Уночі в таборі трапилась пригода — двоє козаків таки побували в зимівнику і дістали сивухи. Напились, ще й вівцю викрали. Шурпи[216] попоїсти вони не встигли — п'яниць зв'язали і покинули коло старшинського намету. Вранці на колі їх висікли так, що один втратив притомність.

— Одійде, а якщо ні — туди йому і дорога. Лишіть їм коні та саламахи днів на два, і хай собі котять під три вітри!

З остороги гетьман вирішив пустити вперед обоз, військо тепер просувалось, мов у рухомій фортеці. Водночас було воно і досить маневреним — піших у похід гетьман цього разу не брав. Пустили дозори і військо рушило, помітно стало, як побільшало в ньому порядку.

Досягнувши Великого Лугу, де чекали їх запорожці, бойові колони Сагайдачного повернули в татарські степи.

Слідом за військом

У Чубівці, на подвір'ї, де журавлине гніздо на усохлому дереві, свято — старий Розтопча справляв приймаку весілля. Пісні і танці, аж у монастирі відголоски йшли, троїсті музики підняли на ноги усе село.

Обрядові торжества відбули швидко. Прискакали до сусіднього села, ще коли вони їхали в Чубівку, троє козаків і чорнява дівчина в чоловічому одязі, тільки шапку скинула, щоб вивільнити косу. Навіть коней тримали поблизу — прив'язали до церковної огорожі.

Священика привели майже силоміць, один із козаків навіть у церкві зважився оголити шаблю.

— Господи, яке святотатство!

вернуться

214

ВАЛУН, а, чол. Обточений дією води або льодовиків камінь, уламок гірської породи.

вернуться

215

ЯТАГАН, а, чол. Старовинна холодна зброя, середня між шаблею й кинджалом, що має фігурний вигин, увігнуте лезо; поширена у народів Близького й Середнього Сходу.

вернуться

216

ШУРПА, и, жін., діал. Потвора, мара.

ШУРПА, и, жін. Юшка з баранини та овочів, часто з рисом і прянощами, яку їдять на Сході.