Юлія стоїть у дверях, дивиться на свою вчительку німецької мови, на зігнуті плечі, худу гнучку спину, що волають про відчай. Це через того офіцера. Серце їй солодко завмирає. Вона крадькома прочитала кілька маминих романів і знає, що кохання приносить страждання.
Ні, Юльхен, це через усіх, хто байдуже проходить повз неї, лише ковзнувши поглядом. Багаті чоловіки, вродливі, загадкові. Менш багаті й менш вишукані спершу бачать вродливу панянку, що заходить у гарний, хоча й не надто заможний дім, й думають, що він їй належить. А потім від прислуги дізнаються, що ця дівчина сама заробляє собі на життя, і миттю втрачають до неї інтерес.
Ні, Юльхен не винна. Вона для Августи наче молодша сестричка. Як Анхен, як Тереза, як Катрінка, що залишились з батьком в цій дірі серед боліт. Вони не отримають навіть того, що отримала вона, Августа, якщо вона їм не допоможе. Якщо Августа не знайде собі чоловіка.
Юлія відчуває, що могла би зробити дві речі: підкрастися до Августи й кинутися їй в обійми або просто тихо обійняти, наче старшу сестру. Але їй страшно стрітися з поглядом чорних Августиних очей. Юлія тихо зникає, і за хвилю робить вправу з граматики, вставляє пропущені слова в текст.
Маленьку (дівчинка) звали Еліза. Жила вона в (місто) Берлін. Еліза щодня просила Бога, щоб послав її родині здоров’я…
…щастя, — пише Юлія. Досить з них здоров’я і щастя. Яка нудотна історія! Фе!
Августа приносить на таці дві чашки чаю, цитрину для себе, вершки для Юлії і дві булочки з цинамоном. Юлія закриває зошит з недописаною вправою й каже лагідно:
— Дякую. Ви такі добрі, Августо.
Вони виходять з дому через годину. Час, коли увесь працюючий люд обідає. Вулиця, якою вони йдуть, з одного боку темна, з іншого — світла. Спершу вони йдуть затіненим боком, де ось-ось зацвітуть каштани, що робить їхню ходу дещо урочистою, наче вони йдуть серед запалених свічок. Про вчительку й мови нема, а от учениця, що невдовзі розквітне дівочою вродою, на диво поважна. Утім, навряд чи Юльхен буде красунею Занадто смаглява, та й руки й ноги в неї завеликі. Поруч з Августою вона виглядає як каченя поруч з лебедем. Солом’яний капелюшок на голівці дівчати треба змінити на новий, це очевидно. Пані дала відповідні вказівки: капелюшок для церкви і прогулянок, і для візитів, хоча Юльхен господарі дуже рідко беруть з собою. У дівчини немає подруг. Вона ходила до школи до дівчат, але потім тяжко захворіла (яке щастя, що не на віспу!). Не дивно, що з нею панькаються, як з малою дитиною — вона виглядає на 12, а не на 14.
Августа згадує, що в гаманці як-не-як платня за місяць, і її охоплює радісне збудження. Вона теж купить своїм дівчаткам капелюшки, недорогі, але й не найдешевші. От. Можливо, навіть собі щось підбере. Лишиться чим заплатити за помешкання. Вона двічі на тиждень снідає і обідає у Веллерів. Знайти б місце гувернантки на повному пансіоні, але треба спершу заробити рекомендації. Та й кому потрібна гувернантка-німкеня? Хіба що їхати до Росії, але ж не кине вона своїх! Панна Феліція ледве дає собі раду з дівчатами й батьком. І ситуація далеко не краща. Через місяць Юльхен поїде з батьками до материної сестри на узбережжя, отоді Августа й збереться додому. Раз у два місяці вона виривається, але це забирає багато грошей.
Треба квапитись, щоб встигнути на третю на обід. Смажена форель, суп з фрикадельками — цього Августа не пропустить. Їй постійно хочеться їсти. Міська їжа не така поживна, як сільська. Кухарка дала усього дві булочки, скнара. Вона знає, що мала не має апетиту, а до Августиного апетиту їй байдуже.
Завтра доведеться обходитися оселедцем з цибулею: у неї вільний день. Буде зарублювати простирадла, сьогодні ввечері Мінна занесе 100 пфенігів за простирадло. Але краще ніж бігати по уроках, стоптуючи черевики.
Юлія з насолодою вдихає запахи вулиці, впізнаючи серед них знайомі. Ні, то не жасмин, то якісь парфуми. Он крамничка з парфумами. Парфуми Августу не цікавлять, вона тільки ковзає поглядом по вітрині. У бакалійній крамничці мило із запахом конвалій дешевше, і нічим не гірше.
Людей стає дедалі більше. Юлія боїться, що вона загубиться, якщо Августа, зачарована чимось, зваблена вітриною, випустить її руку.