Мераб Мамардашвілі разом з Прустом поставив питання: чому, коли людина прокидається, то залишається тією самою? Що тоді робиться зі світом, який ми створюємо уві сні силою власної уяви?
І ще одне. Як вплинули містики на німецьку класичну філософію? Чому Кант раптом зацікавився Сведенборгом, аж так, що навіть вирішив приїхати до нього? Але не вийшло, хоча це могло неабияк вплинути на Маленького магістра. А може, він хотів його попередити?
20.08.2009
Учора читала розмірковування Канта про внутрішній суд — так він називає сумління. І про суд зовнішній — закони суспільства. І про те, що вони не повинні конфліктувати між собою. Власне, звідси крок до прав людини. І я можу, нарешті, зрозуміти, чому мене як письменника не приваблюють окультні таємниці Кенігсберга, бо вони є лише суто зовнішнім декором і краще поставити своїх героїв в умови законності й беззаконня, аніж бавитися всілякою чортівнею. Етичні студії Канта — задля цього він зруйнував усю філософську методологію. Цікаво, кого б із письменників обрав Мамардашвілі, щоб пояснити етику Канта?
21.08.2009
Коли пишеш від руки, ніби зашифровуєш текст від стороннього ока. Коли пишеш від руки, слова, що їх пишуть інші, належать лише тобі. Ніколи не любила дорогих блокнотів, білих глянцевих аркушів, а щось просте, в клітинку, щоб рядки не заповзали, куди не слід. Писання від руки — це акт смирення, справжня праця, важка і невдячна, бо доводиться потім розшифровувати записи, псувати очі. Та й коли пишеш про XIX століття, чи й середину XX, не пасує комп’ютер як знаряддя праці.
Дякувати Богу, ніхто мене не підганяє, не стоїть над душею, тому можна не писати по кілька днів. Насильство над собою, експлуатація себе ради того, щоб потішитись згодом великим накладом, — мені вдалось цього уникнути. Коли поспішаєш, виходить одне. Коли не поспішаєш — зовсім інше. Я викладаю про Кенігсберг усе, що знаю, в щоденнику, в розмовах, аби тільки воно не потрапило до роману, як напівфабрикат на стіл. Я скидаю інформацію в кошик, ледь відчувши її запах і смак. Ніколи не можна йти однією й тією самою дорогою. Інтуїція має бути сильнішою за розум, уява — шляхетнішою, ніж знання.
22.08.2009
Після надто великих і тривалих переживань людина може поринути в глибокий сон. Як учні Христа в Гетсиманському саду. Дуже яскрава деталь, яка потім трактувалася по-різному, і так, і сяк, але не з розумінням психічного стану людей, які перебували у величезному душевному напруженні й потребували релаксації. Тим часом, природне пояснення завжди краще, бо воно правдивіше. Особливо, коли йдеться про літературний твір.
Тому я й обрала для свого роману форму снів, які більш реальні, ніж сама реальність, і більш правдивіші. Бо це сни, спричинені нестерпністю існування.
23.08.2009
Примарні міста мого дитинства, куди я потрапляла лише в мріях, зробивши дірку в килимку на місці витканих дверей чи припавши до радіоли «Латвія», в якій було маленьке пульсуюче зелене віконечко. Мені здавалось, що колись я побачу в ньому Афіни, Рим чи Стокгольм.
Між мною й містом завжди дистанція. Ні, мене не відлякують шум, гамір юрби, відстані. Лише неможливість піти, відсутність виходу. Тому добре час від часу дивитись на місто так, аби бачити його усе, з дорогами, якими можна вийти. Мабуть, є сенс будувати дуже високі будівлі, щоб задихаючись від клаустрофобії, людина могла зітхнути з полегшенням, побачивши, що вільний простір усе ж існує.
25.08.2009
Мені здається, що Кенігсберг завжди мав проблеми із самоідентифікацією, оскільки складався з трьох міст, кожне з яких прагнуло самостійності, виконуючи певні функції. Їхнє об’єднання відбулось на очах Канта. Хтось при цьому щось втратив, хтось здобув. Зрештою, кожне давнє місто не є однорідним, але у випадку Кенігсберга ми маємо зайву ускладненість. Невідомо, як би воно розвивалось, якби залишилось у складі Німеччини. Однак альтернативна історія мене зараз не цікавить, як і багато речей, що їх пов’язують з Кенігсбергом, бо я не ставлю собі за мету розвивати чиїсь гіпотези чи створювати власні міфи. Людина ніколи не зростається з містом, як, наприклад, з селом. Тому й створили символ генія місця, який би не давав розпастися цілісності міста в просторі й часі. Годі шукати цього генія місця в книгах, будівлях, ландшафті. Геній місця — це ім’я. Геній Львова — Львів. Геній Кенігсберга — Кенігсберг. Непевність перейменування, історична несправедливість створює можливість повернення старого імені в майбутньому і, як не парадоксально — найкращий товариш генія міста — це бренд імені «Кенігсберг». Королівська гора — нейтральна назва, ефектна і комерційна.