14.11.2009
Сьогодні вранці випадково випала вирізка з газети зі статтею «Серце Кенігсберга». Про собор. Саме в це серце цілились бомбардувальники союзників. Знищувати історичний центр міста через те, що там нібито знаходиться центр окультизму, — яка дурість! Та й не знайшли там нічого, а місто знищили. Жодна гіпотеза про причину авіаційного нальоту союзників не здається реальною. Те саме — знищення Дрездена. Згодом — Хіросіми. Чому не Берлін чи Токіо? Досі тверезий погляд на подібне жертвопринесення я знайшла лише в «Бійні № 5» Курта Вонегута: «Хижаки, якщо й б’ються, то тільки за здобич. Вони ніколи не знищують один одного».
15.11.2009
«Вибіркова спорідненість» — невеликий роман Гете, написаний в зрілі роки, є віддзеркаленим зображенням «Страждань юного Вертера». Практично невідомий пересічному читачеві, він символізує закінчення життєвої подорожі й застій енергії, яка ще залишилась. Дивовижна річ. Якщо мудрість може завдавати болю, то це той випадок. Аналогії на молекулярному рівні, алхімія почуттів, що дає несподіваний ефект. Пристрасть перемагає інстинкт. І не має значення, чи задум Гете втілювався від початку до кінця під контролем великого майстра, чи вирвався на простір диким конем. Вторгнення чужорідних елементів призвело до трагедії і спустошення.
Ідеологія і війна знищили Німеччину, і вона перестала бути собою. Трапилось те саме, що і в романі Гете.
16.11.2009
Інтуїція спрацьовує лише тоді, коли увагу зосереджено. Тоді, навіть ковзнувши побіжно по предмету, можеш збагнути його сутність. Іноді цей спалах дарує просвітлення. Ніхто не знає, скільки ж то праці вкладено в осяяння. Мені доводиться жити серед текстів, як серед людей, відчувати їх вплив, обтріпуватися й створювати власні тексти.
Запона, що вона може відділяти? Що ми побачимо, коли вона розірветься? І чому саме цей образ з’явився, коли я писала рецензію на книжку, яка мене відштовхує? Символ — це хімічний елемент, що зв’язує різні явища й змінює їх за допомогою інтуїції.
17.11.2009
Є речі, недоступні нашому пізнанню зараз, але вони можуть стати зрозумілими завтра. Я ніколи не думала, що містерія Шевченка «Великий Льох» — це надзвичайно рідкісний випадок злиття часів і створення якоїсь особливої моделі реальності. Наслідувати це можна, копіювати також, але містерія створюється кожного разу заново в стані одержимості завдяки щораз іншій комбінації або пропорції профанного і сакрального. Вони перетікають одна в одну, руйнуючи перегородки між часами. Це й викликає несприйняття містерії невтаємниченими. Постмодернізм не може впоратися з цим завданням, бо вважає, що пізнати можна все, користуючись чужими думками й текстами як інструментом.
18.11.2009
Важко під лавиною вражень вберегти власну душу від синців. Пронизливі миті «Вибіркової спорідненості», коли Едуард вранці зустрічає жебрака, якого вчора щедро обдарував. Жебрак — щасливий і веселий. Едуард, навпаки, у відчаї.
Мій Герман так само страждає від своєї непотрібності й облич старих людей, які уві сні перетворюються на зруйноване місто. Він почуває у собі лише руйнівну силу. Мені завжди було важко писати про звичайне життя, коли недоліки й достоїнства людини невеликі й непомітні.
Учора з роману Гете довідалася купу подробиць про «живі» картини. Виявляється, вони іноді перетворювалися на танець, супроводжувались музикою. Треба буде знову повернутись до мови жестів і театру. Герман любить театр, але лише на сцені. Перетікання театру в побут мусить його бентежити. Він буде дедалі глибше поринати у свій сон, як єдину варту уваги реальність, розуміючи, що з лабіринту снів його може вивести лише щось особливе. Знайти це особливе — означає не лише врятувати Германа, а й сам роман.
21.11.2009
У тому романі Гете війна окреслена лише кількома словами, як щось дуже далеке, але водночас цілком зрозуміле. Війна — нечиста і водночас це засіб очищення душі випробуваннями. У мене в романі поляк, що перебуває під впливом повстання 1830-го року, запитує Германа, чи той вбивав коли-небудь людину. Той відповідає, що ні, й раптом йому спадає на думку, що його справжня війна інша, та, в якій загине Кенігсберг. Хоча до цієї війни ще 100 років. Замість картинної війни, де цінується мужність і немає зброї масового знищення, війни як пригоди, йому судилось побачити Новий Карфаген і спробувати залишитись людиною.
23.11.2009
Реальність сама себе копіює. Один випадок як віддзеркалення іншого, одна й та сама ситуація повторюється на різних рівнях. Часом ці рівні потрапляють в поле зору однієї людини, і вона починає вважати це містикою. Чим одноманітніше життя, тим частіше подібне трапляється. Тому декому наше існування видається школою, атестат видає смерть, а оцінки в нього виставляє час. Можливо, час і є єдиний Бог, якому поклоняється людство? Тому так багато людей врешті стають атеїстами, збагнувши відносність часу.