30.01.2010
Є книги, які дозволяють опам’ятатися, й уникнути помилок, коли пишеш свою. Вони як вказівники на дорозі. До пів на третю ночі читала повість Невєрова «Ташкент — місто хлібне». Там дуже чітко проведено грань між жахом і надією. Тільки селянська дитина може витримати такий неймовірний тиск обставин і вижити в умовах бездушності й загального отупіння від голоду. Якби хтось написав таку книгу про голод 33-го, не було б стільки брехні й агресії довкола цієї трагедії. Було б співпереживання. Документ, який би він не був промовистий, не пробуджує уяви в пересічних людей, тобто нетворчих. Це — сирий матеріал. Невєров впливає безпосередньо магією слова, оповідною, інтимною інтонацією, якою наповнена кожна фраза.
Але я відмовилася від сповідальності, тому значно важче на відстані передати те, що я повинна сказати, аби бути почутою.
02.02.2010
Гете описав свої враження від Канта як «світлий простір», маючи на увазі розум філософа, який розвивається завдяки законам природи. Таким намагався бути і сам Гете. Просвітництво породжувало людей, які відчували тягар соціуму й намагались його позбутись, вслухаючись в шепіт Всесвіту. Кожен чув своє. Була ще третя людина, споріднена духом з Кантом і Гете, — Моцарт. Жодна епоха не була такою плідною і такою близькою до нас, як Просвітництво, і жодна не вимагала такої праці людини над своєю душею.
Коли розмірковуєш над цим у контексті сучасності чи контексті тоталітаризму, відчуваєш, що Просвітництво вмерло разом з людьми, які були його творцями. А оскільки щоразу доводиться починати все заново (на що вказував Кант), шепіт Всесвіту виявився занадто тихим для інших вух.
04.02.2010
Робінзонада — мотив, який дедалі частіше з’являтиметься в літературі, бо питання виживання в епоху тотального цивілізаційного розпаду й розкладу моралі врешті стає головним і невдовзі поступиться мотиву бенкету під час чуми. Робінзонада — це не лише порятунок життя особистості, а й відновлення втраченої гідності. Це понад 20 років тому намагався донести Кутзее, і він же продовжує це робити, незважаючи на ігнорування «культурного» стада. Навіть Нобелівська премія не змусила прислухатися до його попереджень. Останній великий гуманіст воює з вітряками.
По суті, Кутзее навів мене на думку про різні долі, серед яких людина обирає одну, але тінь цих доль падає на обрану, що б ми не робили — завжди існує сумнів, чи ми обрали саме той шлях. Особливо, коли Бог не квапиться з підказкою.
06.02.2010
Можна написати книгу про несправедливість, обов’язково вказавши її коріння. Кожен із нас пише таку книгу в серці своєму, починаючи з дитинства і закінчуючи старістю. Не має значення, чи ми примирюємося зі вселенською Несправедливістю, чи вступаємо з нею в бій, а чи починаємо її чинити. Вона існує об’єктивно, як дерево, розростаючись угору, вниз і в усі боки. Вона настільки поширена, що стала вже не частиною системи, а сама є системою. І що парадоксально, саме ці системність і розповсюдженість знищують ідею Бога. Не знання, як вважали раніше, а Несправедливість, що зводить нанівець усю гармонію світобудови. В людських очах, звичайно.
08.02.2010
Можливо, мені вистачить місяців два, щоб дописати роман, розігнавшись насамкінець, як це завжди буває: стрибок через прірву. А поки що мене цікавлять стосунки людей з долею і саме поняття долі: чи варто її змінювати. Від цього залежить, чи проростуть зерна, посіяні в минулому, а чи просто спрацює ефект метелика. Однак жодних філософських діалогів, навіть монологів. Життя людей, які не впливали на історію жодним чином, не мали амбіцій, лише боролись зі своїми почуттями, настроями, шукаючи підказок у просторі, що ставав дедалі холоднішим і порожнішим. Але навіть шукаючи порятунку, вони не забували про гідність, що робить їх справжніми героями війни.
11.02.2010
Руйнування стереотипів, нав’язаних ЗМІ чи владою, масовою культурою чи приватними ідеологами, чи церквою, врешті-решт, — цим би мала займатися література, яка повинна бути завжди в опозиції — за бортом корабля дурнів. Але сама вона бавиться в різні рольові ігри і, по суті, подає приклад незрілості. Таке враження, що світ впадає в старечий маразм і кричить, що тоне, перебуваючи на кораблі. Шляхетний Індивідуалізм людини за бортом змінився жалюгідним егоїзмом, заснованим на соціальному дарвінізмі. Потонути, сівши на мілину, неможливо, однак саме це зараз і відбувається.