13.02.2010
Думки притягують речі й події, але тільки тоді, коли приділяєш їм достатньо уваги, та все ж не забагато. Бо тоді потік свідомості руйнує силу їхнього тяжіння. Якось тепер стало впадати в очі, що почало змінюватися ставлення до літератури, знову з’явилася потреба в її духовній підтримці. Хоча сама література наразі не змінилась, та й не могла змінитись. Вона просто відходить. Література епатажу й самопіару втрачає своїх прихильників, усе якось для неї несподівано, зненацька, та й вона не вміє чинити спротиву, не підозрюючи про те, що завжди була на маргінесі. Читач — не бидло, яке все проковтне, яке легко надурити, і якщо хтось так вважає, то тут його й слабке місце. Плач, крики, обурення — нічого не здатні вдіяти проти цинізму, а лише підживлюють його. Натомість тихе бажання віднайти себе в книгах здатне змінити найганебніший стан речей.
17.02.2010
Фелліні, щоб показати прихід фашизму, вводить в оркестр диригента, який швидко впорядковує хаос. Гофман порушує звичний лад, випихаючи на середину сцени людського життя Крихітку Цахеса і Крейслера. Фактично, опинившись на фінішній прямій, я повинна виявити, звідки приходить насильство. Хто стає причиною зруйнування Кенігсберга. І, нарешті, я знайшла. Знайшла відповідний образ: божевільного, що його всі вважали чарівним і милим, але який маніпулював людськими серцями, а потім з’їдав їх. Зло — не в пруському офіцері з його кодексом честі. Справжнє зло — там, де нехтують честю.
Щоразу озираюся на Канта. Він нагадує про те, що усвідомлений обов’язок є запорукою того, щоби не прийшли до влади божевільні.
19.02.2010
Сни здатні розкрити нам увесь трагізм нашого існування в образах, які неможливо передати словами. Не так образи навіть, як глибину і всі нюанси переживання. Це переживання таке самотнє уві сні, але ще самотніше пробудження. Сягнувши кульмінації в останньому сні Германа, я усвідомила, наскільки це вразило його, і що тепер йому потрібна підтримка. Ще не настав той час, коли духи відходять у лісові хащі й поринають у в’язку матерію болота. Він тремтить, сидячи на краєчку крісла, долоні затиснуті між колін, тіло нахилене вперед. Ще трохи і він почне ритмічно розгойдуватись — атавістичний жест, що означає ритм серця матері чи гойдання колиски. Це так страшно. Той, що не спить, все ще борючись з дрімотою, розгублено метушиться коло нього, почуваючи страшенну незручність від того, що став свідком такої недостойної слабкості, і не знаходить слів. Я теж не можу їх знайти. Я можу лише описати побачене.
20.02.2010
Що я можу зробити, коли герої починають поводити себе не так, як я хотіла? Контролювати їх — все одно, що контролювати себе. Марна справа. Коли людина слабка, вона роздвоюється. Вона наважується лише в снах бути сміливою, і навпаки. Але коли людина — наче моноліт, у неї кам’яніє серце. Усвідомити тріщину у власній свідомості й з цим жити — напевно, найкращий вихід. «А вони всі мертві», — думає Герман, встаючи з-за столу погожого сонячного ранку.
22.02.2010
Щоб вижити, ми іноді перетворюємо наші нещастя на казку, якщо, звісно, не розучились цього робити. Здавалося б, раннє дорослішання під час війни неминуче, однак я описую щось цілком протилежне. І це не від мене залежить. Дорослішати — це означає для героїні змиритись і повторити долю дорослих. Це нетрадиційне сприйняття дійсності наче розмова з Кантом, який поставив основою Просвітництва гасло: «Думайте самостійно!» І не приймайте те, у чому відчуваєте великий сумнів. Тоді ви станете зрілими.
Кант у мене в романі, наче місяць за хмарами. Він продовжує впливати на світ, зі спостережень над яким брав свої думки.
24.02.2010
XIX століття. Чоловіки ходять на біржу, жінки вишивають або читають. Культ дому, як місця для зібрань людей певного кола XX століття. Чоловіки ходять на біржу, жінки у жіночі клуби. Дім стає фортецею, куди вхід заборонено. Лігвом для звіра, що повернувся з полювання. XX століття ще не закінчилось, і важко передбачити, що буде. Чоловіки ходять на біржу, жінки ходять на біржу, не покидаючи дому.
26.02.2010
Крізь туман проступають обриси міських будівель. Уява може перетворити їх на що завгодно. Реальні речі й символи настільки наближуються, що сприйняття краєвиду має у собі щось від містичного. Уява легко й вільно почуває себе в таких місцях, але якщо вона не рухатиметься далі, то захиріє й зникне таємниця.